Після оголошення мобілізації росіяни буквально на наступний день пішли на нашій ділянці у наступ. У нашій війні тут негайно щезла рутина, коліщатка усіх армійських механізмів закрутилися на повну.
Противник закинув нам під ніс вночі взвод солдат, вони залягли у старих окопах, впритул до наших.
Атакуючих підтримує бронетехніка у кількості, якої я тут раніше не бачив. Танки під'їжджають по одному, по двоє, по троє, розряджаються по наших позиціях, і тікають назад.
Бойові машини десанту так само шмигають туди-сюди, підкидають поповнення і вивозять поранених. Не всім їм вдається від'їхати неушкодженими.
До речі, ''бехи'' ці - достатньо дорога техніка, у них дві спарені гармати, 100 мм і 30 мм.
На підтримку своїй піхоті росіяни викочують важкі вогнемети, які стріляють некерованими ракетами. Розриви від них гучнющі, як ніби від авіабомб.
Місця в окопах для піхотного авангарду мало, вони набилися, як оселедці у банці.
Біля брустверу одного з їх окопів відучора лежить убитий росіянин. Підозрюю, що його тіло викинули з укриття, бо там і так їм тісно.
Бронетехніка до них приїжджає - бачив, як поранений, шо ледве стояв на ногах, відчайдушно махав руками, а потім заліз на танк - але, мабуть, не до того їм там, щоб забирати трупи.
Загалом, бої тут нагадують Мощун під Києвом - за відчайдушністю атак, за конфігурацією бою і навіть за технікою, яка тут проти нас. Хіба поки що масштаби менші.
***
У перервах їм виноград. З кожним днем він все солодше, це явно відчутно. А молоді горіхи вже відходять - чорніють, сохнуть, шкірку з них здирати вже практично неможливо.