За ці півроку війни стратегічний задум Російської Федерації по захопленню України не був реалізований. Ні перший його етап, коли росіяни планували спочатку захопити Київ за три дні, а потім за два тижні окупувати всю територію країни, ні другий етап - захоплення Донецького регіону у форматі "спецоперації". Ми бачимо, що Росія б'ється вже шість місяців і ті завдання, які Путін на початку вторгнення поставив політичному і військовому керівництву РФ, не досягнуті.
Коли Путін почав агресію проти України, цим він запустив модель знищення свого режиму, тому як він ініціював не тільки війну, але в перспективі і свій програш в ній. За всіма стратегічними напрямками він вже програє-у військовому форматі, економічному та енергетичному.
Ще один висновок шести місяців війни полягає в тому, що за цей час відбулася консолідація міжнародного співтовариства, яке засудило дії РФ і застосовує проти неї санкції.
У багатьох керівників країн (не тільки західного світу) формується позиція, що Росія - агресор, який почав війну з метою захоплення територій, що неприпустимо в цивілізованому суспільстві 21 століття, яке керується принципами міжнародного права. Все це вказує на те, що Росію вже не сприймають як державу і здорове суспільство, а Путін сприймається лише як керівник країни-агресора.
За півроку війни Путін втратив потенціал для реалізації свого плану по захопленню України. Він обманював сам себе, думаючи, що в Україні його чекають, і цей самообман зміцнювався російськими силовиками. Путін розраховував на легку перемогу. За ці шість місяців він відчув, що консолідований український народ і ЗСУ дають йому відсіч. При цьому об'єднаний Захід надає Україні ефективну допомогу новітніми озброєннями, фінансами, технологічними та енергетичними ресурсами.
А головне - за цей час змінилося бачення російських еліт, які розраховували, що на цьому хайпі вони зайдуть в Україну, захоплять її ресурси і будуть їх контролювати, після чого скажуть, що захопили ще одну територію – так само, як свого часу було з Кримом.
Ми бачимо, як змінюються настрої в Росії: там починають усвідомлювати, що "спецоперація" не вдалася, що Путін не такий великий, яким був, і 65% росіян вже незадоволені війною і хотіли б її припинення, тому що не хочуть відправляти на неї своїх дітей і родичів. Частина людей, особливо молодих, виїхали за кордон і тепер плани по мобілізації не виконуються.
На Росію тиснуть з усіх боків – інформаційно, дипломатично і неофіційно. Навіть найближчі Партнери, які приїжджають до Путіна, вказують на це, зокрема, Шредер і Кіссінджер. Все це б'є по авторитету і амбіціям Путіна, і сьогодні він дезорієнтований. Він хоче знайти варіант "збереження обличчя", свого режиму і способу чинити тиск на Україну, особливо на союзників, які, як вважає Путін, втомилися від України.
Україна консолідувала всі ресурси, в тому числі, людські. З березня ми провели масову мобілізацію. Відповідно, був час для проведення навчань, організації формувань за напрямками, які важливі для України, було отримано новітнє озброєння п'ятого покоління, якого в Росії практично немає, пройшло навчання наших військових за кордоном (понад 40 тисяч) і в інших навчальних центрах. Це те, що дозволяє нам забезпечувати ефективне використання озброєння, техніки. Навіть західні колеги говорять про те, що ми використовуємо його ефективніше, ніж вони в Афганістані та інших гарячих точках, тому що у нас є досвід бойових дій.
Бойовий ресурс РФ вичерпався, тому там мобілізують людей по губерніях і формують кілька батальйонів. Але ці люди не готові до ефективних дій, не мають досвіду, а головне – мотивації. В українців, на відміну від росіян, мотивація присутня, тому що ми на своїй землі.
На даний момент, коли позиції РФ на сході частково ослабли, ми можемо намагатися проводити наступальні операції на півдні – в Херсонській, Запорізькій областях. Є моделі дій, але вони повинні бути оцінені керівництвом Генштабу, враховуючи наші сили і сили противника. Це можуть бути масштабні операції з нанесенням ударів по аеропортах, складах, штабах, мостах і одномоментним проведенням наступальних операцій з тилу, флангів, диверсій на окупованих територіях і фронтальних наступальних операцій, які б забезпечували оточення противника. Зрозуміло, що в цій ситуації російські війська були б змушені тікати. Так, наприклад, було під час знищення мостів на півдні, коли звідти бігли військові керівники РФ. А якщо почнеться така масштабна операція, і вона, наприклад, триватиме протягом доби, то там буде хаос.
Якщо хоча б один сектор, південний або східний, зрушиться, і на тих територіях буде або масова здача в полон, або росіянам доведеться тікати, то вони підуть і з інших регіонів, тому що відчують, що почався великий наступ, який забезпечить їм кінець.
Це те, що відкриває перспективу звільнення не тільки півдня, а й Харківщини, східних регіонів і, якщо складеться стратегічно позитивна для нас ситуація, забезпечить рух на Крим. Але ці операції потрібно готувати. Якщо об'єктивно оцінювати терміни, то це може статися вже у вересні-жовтні, до настання холодів.
Тому в найближчі тижні, місяці будуть кардинальні зміни в бойовій, оперативній ситуації і в форматі фронтів на південному, східному, північному та інших напрямках. Це активізує процес неофіційних консультацій і, можливо, підготовки майбутніх угод, але не на позиціях Путіна, які нещодавно привіз Ердоган, а на позиціях України і принципах міжнародного права. Це базові принципи і нам тут не потрібно нічого вигадувати - вони передбачають умови відведення військ, гарантії безпеки та недопущення агресії в майбутньому, компенсаційні ресурси, проведення судових процесів над злочинцями (від вищого керівництва РФ до рядових військових, які скоїли злочини на території України). Ця перспектива можлива за умови системних, підготовлених заходів військового, дипломатичного та оперативного характеру.
Загалом є два сценарії завершення війни. При першому, позитивному, у вересні-жовтні можуть бути потужні наступальні операції, звільнення територій і укладення угод на умовах України. Другий сценарій передбачає, що процес затягнеться, і ми не зуміємо достатньо консолідувати сили і вести наступальні операції. В цьому випадку війна затягнеться. Вона поперемінно носитиме то оборонний, то наступальний, то контрнаступальний характер. Тоді все може затягнутися на півроку-рік.
Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України, спеціально для Главреду