Минув один рік і сто п'ятнадцять днів війни. Український наступ, попри взяття П'ятихаток, йде повільніше, ніж хотілося б і навряд чи Генштаб ЗСУ буде (подібно Путіну) талдичити, що «все йде за заздалегідь наміченим планом». Ріжте мене на шматки, але я не вірю, що план полягав у тому, щоб через два тижні тільки лише в парі місць підійти до першої лінії російських укріплень.
Є багато версій, чому все йде так, як йде. Мені особисто більше всіх подобається та версія, яка стверджує, що це і не наступ зовсім. Це атаки, що турбують противника (так, важкі, так, криваві, але іншими його не проймеш), які змушують його присунути свої резерви ближче до лінії фронту. Тобто в зону досяжності української артилерії (як ствольної, так і реактивної).
І тільки коли таким чином сили противника будуть в достатній мірі виснажені (на думку українських воєначальників), тоді і буде завдано удару основними силами, які Україна так довго збирала і готувала. (Очевидно, що сьогодні ці сили ще й близько не задіяні).
Де буде завдано цей удар? Невідомо. Навряд чи там, де зараз йде ця гра нервів. Може, під Вугледаром на Волноваху. Може, від Херсона через Дніпро. Може, буде десант на Кінбурзьку косу (є і така версія). А може, і зовсім - від Нікополя, по дну зниклого Каховського водосховища. Або (чим чорт не жартує) по цьому ж дну, уздовж лівого берега, взагалі без форсування Дніпра. (Я просто перераховую всі версії, про які я встиг прочитати).
Коли це станеться? Може - завтра. А, може, в серпні. А, може, і зовсім без F-16 не почнуть. А, отже, - не раніше весни наступного року. А, може, нам морочать голову, і F-16 будуть в України вже через місяць. Тут саме місце вжити словосполучення "ми люди маленькі і всього не знаємо", але, щоб уникнути побоїв, я від цього утримаюся.
Ще ми забули про керовані реактивні бомби GLSDB, які ще взимку пообіцяли союзники. І які хороші тим, що вони дешеві, їх багато і вони б'ють на 150 км. І, наскільки я пам'ятаю, вони теж повинні надійти в Україну орієнтовно в кінці літа - початку осені.
На мій дилетантський погляд, те, що зараз відбувається (атака в лоб) це зовсім безперспективно. І навряд чи сам Генштаб ЗСУ покладає на ці атаки якісь серйозні надії. Що ось, мовляв, цими атаками вони прорвуть оборону противника на стратегічну глибину і вийдуть до берега Азовського моря.
Альфред Рейнгольдович Кох (28 лютого 1961, Алтай, Східноказахстанська область) — колишній російський державний діяч. У 1990-х роках був головою Держкоммайна Росії та заступником голови уряду Російської Федерації, з 2014 року проживає у Німеччині.Підтримав Україну та розкритикував дії Володимира Путіна за російського вторгнення в Україну, пише Вікіпедія.
А раз так, то єдине логічне пояснення - це те, яке я дав вище: перемелювання за допомогою артилерії резервів противника і ослаблення його перед початком реального наступу основними силами.
Держсекретар США Блінкен все-таки зустрівся з Сі Цзінпінем. Тут навіть неважливо, про що вони говорили протягом цієї півгодинної аудієнції. Важливий сам факт. Це означає, що після семигодинних переговорів з міністром закордонних справ Цинь Ганом і тригодинних з головним партійним дипломатом Ваном І результати цих переговорів були оцінені позитивно і Блінкен удостоївся аудієнції у Самого.
Обидві сторони прекрасно розуміють, що вони сильно залежать від стабільних у передбачуваних відносин одне з одним. І що необхідно уникнути конфронтації. І зараз стало ясно, що деескалація цих відносин почалася.
На тлі взаємних (в тому числі і чисто економічних) вигод від такої деескалації, відносини з Росією для Китаю - суща дрібниця, якою він не замислюючись пожертвує, якщо побачить, що це підвищить шанси на відновлення того багаторічного співробітництва, яке було між США і Китаєм в дотрампівську епоху.
Так само як і США розуміють вигоди від такої деескалації. І тому Блінкен знову повторив, що США суворо дотримуються формули «одного Китаю» і визнають тільки уряд в Пекіні. У Вашингтоні розуміють, що проблема Тайваню є для Китаю головною і що в цьому питанні Пекін не піде ні на які компроміси.
В цілому, візит Блінкена до Пекіна можна вважати вдалим. І, мабуть, там вдалося домовитися про зустріч Байдена з Сі Цзінпіньем або на початку вересня на саміті 20-ки в Індії, або в листопаді, на саміті АТЕС в Сан-Франциско.
Все це погані новини для Путіна.
По-перше, тому, що Блінкен у Пекіні ще раз отримав запевнення від китайської сторони, що Китай не постачатиме Росії зброю. А по-друге, тому, що стало зовсім очевидно, що для Китаю хороші відносини зі США мають явний пріоритет, перед відносинами з Росією.
І це відкриває перед Путіним досить похмурі перспективи. Він може ще тріпатися, напружувати російський ВПК і проводити чергову мобілізацію, але його пісенька заспівана. Стратегічно він цю війну вже програв. Захід, при нейтралітеті Китаю, його дотисне.
Тому справа наша - праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!