Комісія ООН, яка розслідувала дії російської армії в Україні, оприлюднила звіт. У ньому йдеться про те, що ця комісія не знайшла доказів геноциду українського народу. Багато кого в нашій країні це рішення обурило, втім, Україну попереджали, що довести геноцид буде непросто.
Коли тільки був запущений процес збору доказів, щоб Україна могла притягнути Росію і російських вбивць до відповідальності за їхні злочини, всі міжнародні радники (передусім британські), які точно були і є на нашому боці, зазначали, що краще зосередитися на доведенні злочину агресії, а не геноциду, оскільки останнє надзвичайно складно довести. Особливо коли у нас немає доступу до російських документів, зокрема, документів вищого керівництва РФ, який ми можемо отримати тільки після перемоги. Йдеться про документи, які б доводили, що Кремль справді планував геноцид українського народу, а потім його здійснював.
Саме тому західні партнери від початку закликали нас зосередитися на доведенні злочину агресії.
Безумовно, це рішення комісії ООН не означає, що ми маємо на цьому зупинитися. Адже українське суспільство пересвідчилося, що наміри щодо геноциду у росіян дійсно були, що це не були якісь поодинокі ексцеси за участі бурятів чи інших, хто прийшов у складі російських військ в Україну, які вбивали, ґвалтували і піддавали тортурам українців. Ні, це робилося системно.
Попри те, що немає прецедентів та інструментарію, Україна має ризикнути і спробувати довести геноцид. Адже Росія була організатором кількох голодоморів, кількох геноцидів українців за радянських часів. Але оскільки Москва так і не була покарана й засуджена за ті методи, що використовувала, це обумовило становлення Росії як фашистської держави, якою ми її знаємо зараз.
Коли у 1945 році розбили нацистів, теж не було ані правових підстав, ані механізмів, ані міжнародного суду чи трибуналу, який міг би займатися такими справами. Тому все це створювали з нуля, тобто створювалися правові підстави для того, щоб засудити найвищих чиновників Третього Рейху.
Оскільки Радянський Союз тоді був одним із переможців, його ніхто не судив за злочини комунізму. Втім, це аж ніяк не означає, що зараз не варто намагатися створити систему, інституції та правову основу, щоб можна було встановити справедливість та засудити Путіна і всіх його поплічників. Це важке завдання і в юридичному, і в ресурсному планах, але це вкрай важливо і для України, і для Центральної та Східної Європи, які не один раз постраждали від Москви.
Важливо це і для світу, оскільки на український кейс необхідно правильно відреагувати, аби дати сигнал усім кривавим диктаторам різних частин світу, які вже вчинили злочини або готуватимуться їх вчинити, побачивши безкарність Путіна.
Тому Україні не слід зупинятися на рішенні, які її не задовольняє. Потрібно шукати інші інструменти та застосувати всі можливі механізми, які б змусили росіян відповісти за їхні злочини. І програмою максимум тут буде засудження за геноцид українського народу, а точніше за рецидив геноциду.
Звісно, ми можемо повісити всіх собак на ООН і звинуватити її в недієздатності. Але слід пам’ятати, що довести факти геноциду надзвичайно складно. У нас є факти нелюдських, варварських злочинів Росії, але фактаж про те, як це замислювалося, планувалося та організовувалося Москвою, поки що відсутній. Геноцид – це злочин злочинів, і довести його надзвичайно непросто.
Тому не думаю, що за такий висновок ООН Росія заплатила абощо. Безумовно, Російська Федерація витрачає гроші на подібні речі, і у неї є свої агенти всюди, але тут, скоріше, зіграла роль складність доведення злочину.
Як би там не було, ООН нас не врятує від війни, не може її зупинити, не може притягнути Росію чи Путіна до відповідальності. Це можемо зробити тільки ми самі зі зброєю і нашими партнерами, що нам допомагають.
Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій, дипломат, спеціально для Главреда