Незважаючи на періодичні політичні суперечки між Києвом і Варшавою, економічна взаємозалежність України та Польщі продовжує зростати, особливо в умовах війни. Економічний експерт Олексій Кущ аналізує справжні причини напруженості у двосторонніх відносинах, роль Польщі в новій архітектурі безпеки Європи та конкуренцію за майбутні фінансові потоки від відновлення України. Автор також розмірковує про перспективи спільних інфраструктурних проєктів та стратегічного партнерства. Публікуємо його погляди мовою оригіналу.
Україна та Польща — причина «сварки» та чи існує «сварка» як така.
Синергія двох економік, польської та української, істотно посилилася під час війни. Можна сказати, що розміщення продуктивних сил і Польщі, і України значною мірою перебудовується під умови війни та зміщується до двостороннього кордону (більшою мірою це властиво українським продуктивним силам).
Для Польщі війна стала одним із факторів економічного зростання — на її території створено величезний логістичний військовий кластер, який формує замовлення для бізнесу, створює робочі місця для місцевого населення та є джерелом податків для державного бюджету.
Польща за обсягом експорту з України для нас є партнером номер один.
Експорт з України до Польщі у 2025 році склав 5 млрд дол., а імпорт з Польщі до України, за різними оцінками, — 7,9 млрд дол.
Торговий оборот між двома країнами досяг майже 13 млрд дол. минулого року. І це найбільший показник, якщо порівнювати торговий оборот України з будь-якою іншою європейською країною.
Можна сказати, що польська економіка поступово поглинає український ринок і наш сировинний потенціал.
При цьому Польща відіграє одну з ключових ролей у європейському «консервативному ромбі», що складається з таких країн, як Італія, Угорщина, Австрія та сама Польща.
Саме на цей «ромб» покладено завдання сформувати в майбутньому Modus vivendi за вектором ЄС – РФ.
При цьому Польща реалізує амбіції щодо створення на базі своєї економіки «військового бастіону» ЄС на «східному фланзі».
Цей «бастіон» формуватиметься з двох учасників за принципом «Лицарський замок — передмістя або передполе».
Роль «Лицарського/шляхетського замку», Польща, звісно, відводить собі. А Україні — роль «Передмістя/Передполя/Прикордонного буфера». Що, до речі, відповідає історичним традиціям відносин двох держав.
Зрозуміло, це не подобається нашим політичним елітам, тому що йдеться про те, куди підуть фінансові потоки на десятки мільярдів євро і хто цими потоками керуватиме.
Історичний ресентимент у вигляді назв — це спроба вказати партнерам на те, «що ці точки наші і ми їх пасемо».
Це таке «порикування», але «порикування» в одній історичній «упряжці», оскільки стратегія спільна і визначається вона в Брюсселі.
Тобто вирішується, хто стане «лід-догом» у рамках цієї стратегії і абсорбує європейський фінансовий потік.
Це «внутрішньовидова боротьба», і вона не призведе до істотного охолодження двосторонніх відносин, оскільки на цій моделі співпраці пов'язано безліч проєктів на десятки мільярдів євро.
Хоча є й мінуси — відсутність стратегічної візії відносин двох країн.
Наприклад, очевидно, що РФ планує знищити наші порти. Потрібно формувати резервну логістичну модель.
Для нас це може бути лише Польща.
Уже багато років ЄС ніяк не може запустити проект Rail Baltica — залізниці на європейській колії з країн Балтії до Польщі.
Основна причина затримки — проект капіталомісткий і комерційно необґрунтований. Розрахований на пасажирські перевезення, оскільки потік вантажів із Польщі до країн Балтії мінімальний.
Чому б Україні не надати цьому проєкту той самий комерційний інтерес?
Порти країн Балтії втратили вантажопотік внаслідок заморожування торговельних операцій з РФ та охолодження відносин з Китаєм.
Товарний потік для цього проекту може надати Україна.
В Україні можна створити два інтермодальні хаби, що поєднують у собі кілька видів транспорту: Ковельський і Львівський.
Хаби-накопичувачі, звідки вантажі вже по європейській колії підуть до Польщі, там з'єднаються з гілкою Rail Baltica і далі до портів країн Балтії.
Це міг би бути один із ключових інфраструктурних проєктів у рамках взаємодії України та ЄС, України та Польщі.
Але для цього потрібно хоча б раз на три місяці проводити засідання спільної українсько-польської міжурядової комісії, іноді й під головуванням прем'єрів.
Наш уряд відзначився лише «стрілкою» у стилі «матриці», коли на кордоні чекали на польську делегацію у зв’язку з блокуванням кілька років тому польсько-українського кордону польськими фермерами. Поляки тоді, як і передбачалося, на зустріч не з’явилися.
Тому в цій «упряжці» дві країни тягнуть спільну «лямку», періодично кусають одна одну і досі з’ясовують, хто з них «лід-дог».
У зв'язку з цим, нинішній формат відносин, безумовно, триватиме, а ось про спільні проєкти рівня Rail Baltica доведеться поки що забути.
Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.