Українська економіка на тлі бойових дій в Ірані почала активно реагувати на зміни. Окрім високих цін на паливо, ми спостерігаємо помітну девальвацію гривні, яка стає головним маркером нестабільності на ринку. Зокрема, за кілька днів курс долара виріс до 43,80 грн, додавши близько 60 копійок, а євро виріс на 40 копійок, до 50,9 грн.
Хоча події на Близькому Сході створюють інформаційний фон, реальні причини коливань курсу, як зазначає голова Комітету економістів України Андрій Новак, значно глибші і пов’язані з внутрішньою політикою регулятора, спекуляціями на валютному ринку та структурними проблемами української економіки під час війни. Що насправді впливає на курс гривні, і чому офіційні пояснення часто не відповідають дійсності - у матеріалі автора.
Зараз ми спостерігаємо, що в Україні, під ширмою війни в Ірані та інших воєн, багато економічних процесів відбуваються не безпосередньо через бойові дії. Наприклад, зараз відбувається хвиля невеликої, але помітної девальвації гривні, яку намагаються пояснити подіями на Близькому Сході, блокадою проток, через які проходить близько 20% вантажів нафти. Мовляв, через це девальвує і гривня.
Але насправді це приблизно як бабуся на ринку, яка продає петрушку на 30% дорожче, бо девальвувала гривня. Більше того, навіть підвищення цін на пальне в Україні зараз не пояснюється подіями в Ірані.
Будь-яка мережа АЗС має запаси всіх видів пального на складах мінімум на 1-3 місяці. Ніхто не продає його «з коліс», щойно привезли постачання. Але ціни в мережах АЗС піднялися буквально за лічені години після активних дій в Ірані та реакції Ірану на сусідів. Тобто очевидно, що не війна в Ірані миттєво підняла ціни на пальне в Україні. Те саме можна сказати і про девальвацію гривні — це скоріше спекуляції і приплітання «шуму» для виправдання ситуації.
Відтак треба чітко розділяти «мухи і котлети». Особливо з огляду на те, що через війну Україна має значно менші обсяги зовнішньої торгівлі — і експорту, і імпорту. Імпорт зараз здебільшого обмежений закупівлею озброєння та всього, що з ним пов’язано, а експорт значно скоротився через бойові дії на сході і півдні та проблеми з логістикою в Чорному та Азовському морях, залізниці тощо. Тобто залежність України від зовнішніх економічних процесів зараз набагато менша, ніж до початку великої війни і навіть ніж у 2014 році.Тому робити висновок, що курс гривні залежить від того, що відбувається в Ірані, — неправильно.
Тепер виникає логічне запитання: чому регулятор у цій сфері, якщо ми говоримо про курс гривні, допускає такі значні коливання в бік її знецінення?
По-перше, зараз Національний банк України має рекордні золотовалютні резерви — приблизно 54 мільярди доларів. Таких резервів в України не було ніколи, навіть у найкращі мирні роки. Звичайно, більшість цих резервів — завдяки зовнішній фінансовій підтримці, яку країна отримує з багатьох джерел.
Тому, маючи такі резерви і значно зменшені зовнішньоекономічні операції, Нацбанк має всі можливості тримати курс гривні стабільним. Якщо брати, наприклад, події в Ірані, коливання курсу по їхній причині могли б становити лише кілька копійок, а не кілька гривень. Усе інше — це валютні спекуляції, так само як і спекуляції на ринку пального.
Коли почався стрибок цін на пальне, я у багатьох інтерв’ю запитував: «А де наш Антимонопольний комітет?» — і лише на четвертий день вони прокинулися. А саме в таких кризових умовах Антимонопольний комітет має реагувати миттєво. Той самий ринок пального у нас не монопольний, але близький до монопольного: фактично чотири великі мережі АЗС формують разом спільну ціну на всі види пального.
Що ж стосується девальвації гривні, то ми жодним чином не можемо прогнозувати курс гривні. Ті, хто намагається давати прогнози, або лукавлять, або просто непрофесійні. Тому що для прогнозування курсу потрібна база — курсова стратегія регулятора, а саме Національного банку України. Її немає. Наразі Нацбанк має лише оперативний підхід на рік — так званий контрольований плаваючий курс.
Що це означає? Насправді нічого конкретного. Це гра словами, спроба придумати гарне формулювання. Дуже нагадує ситуацію в Росії з їхніми «негативними зростаннями» та сотнею нових формулювань. А без бази для прогнозування Нацбанку прогнозувати курс неможливо, бо панує спекуляція.
До якого рівня Нацбанк дозволятиме «плавати» курсу, і коли він почне його контролювати — ми теж не знаємо. Це лише слова, однак економіка — це цифри. А коли Нацбанк не дає конкретних цифр, на чому можна робити прогнози?!
Звичайно, у будь-якому разі курс національної грошової одиниці впливає на цінову ситуацію в країні. Найшвидше і найбільше курс впливає на імпортні товари, бо їх ми закуповуємо за валюту. Коли валюта дорожчає — долар, євро, інші валюти — по відношенню до гривні, тобто гривня девальвує, — перш за все дорожчають імпортні товари. І чим дорожча валюта, тим дорожче товар.
У нашій ситуації сьогодні майже 100% пального — це імпорт. Через руйнування наших нафтопереробних заводів ми залежимо від зовнішніх поставок. Тому девальвація гривні ще більше підштовхує здорожчення, перш за все пального. А пальне — це складова всіх транспортних витрат.
Транспортні витрати, у свою чергу, є складовою собівартості всіх товарів і послуг. Тобто здорожчання пального чи будь-яких інших енергоресурсів — електроенергії, газу, пального — запускає ланцюгову реакцію: ціни зростають по всій економічній системі, на всі товари і послуги.
Звісно, на одні товари це впливає більше, там, де більша частка енергоресурсів у собівартості, а на інші — менше. Але здорожчання відбувається на все. Оце і є реальний ефект девальвації національної грошової одиниці.
Що може найбільше реагувати на такі коливання?
У першу чергу — це прямий імпортний товар: пальне, все, що на ринку залежить від імпорту, вся електроніка, будівельні матеріали, техніка, обладнання — усе імпортне для всіх видів виробництв. Автомобільна техніка також майже вся імпортна, бо власного автопрому практично немає. Такі товари дорожчають майже миттєво, як готові продукти. А деякі речі дорожчають із певним часовим лагом, наприклад імпортне обладнання: якщо валюта дорожчає, купівля обладнання стає дорожчою, і виробник, який працює на цьому обладнанні, поступово переносить здорожчення на ціну своєї продукції.
Реакція не миттєва, але вона обов’язково відбувається, бо жоден виробник чи торговець не може працювати собі в мінус. Коли зростає собівартість — через енергоресурси, обладнання, логістику — виробник змушений частину цих витрат перекладати на кінцеву ціну товарів чи послуг.
З продуктами ситуація така сама. Прямий імпорт дорожчає відразу, а непрямий — наприклад, продукти, які вирощуються або переробляються на імпортному обладнанні — дорожчає через часовий лаг.
Якщо девальвація гривні триватиме і стане суттєвим фактором здорожчання імпорту, саме вона підштовхуватиме ціни вгору. Саме тому важливо підтримувати стабільний курс гривні, курс національної грошової одиниці. Для цього в кожній країні існують центробанки.
Тверді валюти ми так називаємо не через матеріал, а тому що в них стабільний курс. Центробанки цих країн виконують свою функцію — забезпечують стабільність національної валюти.
В Україні Нацбанк, незалежно від керівництва, майже всі роки (крім коротких винятків) не забезпечував стабільності курсу гривні. За короткий період, з моменту введення гривні в 1996 році до сьогодні, вона девальвувала з 1,8 грн за долар до 44 грн. Це результат неправильної курсової політики єдиного регулятора в цій сфері — Національного банку України.
Він більшість часу не виконував свою головну функцію — забезпечення стабільності курсу національної валюти. Сподіваюсь, що найближчим часом ці коливання припиняться або хоча б стабілізуються на поточному рівні. Але поки що ніякої курсової стратегії у Нацбанку немає. Орієнтуватися на щось і прогнозувати курс неможливо — ми можемо тільки сподіватися. І це яскравий приклад того, що без стратегії процеси йдуть самопливом, неконтрольовано і непрогнозовано. На жаль, саме так зараз відбувається з курсом гривні.
Андрій Новак – український економіст, науковець, громадський діяч, автор книги "Як підняти українську економіку", кандидат економічних наук. У 2010 році став головою Комітету економістів України, у 2011-му – був обраний проректором Європейського університету. 6 лютого 2019 року офіційно став кандидатом на виборах президента України, пише Вікіпедія.