Є кілька способів підтримувати єдиною таку величезну країну як Російська Федерація.
Сила. Хто тільки подумав про можливість незалежності – у в'язницю. Хто не тільки подумав, а й зібрав якусь підтримку – війська. За ціною не постоїмо, як і було продемонстровано в Чечні, а до цього багаторазово і більшовиками, і імператорами. Але сил немає! Закінчуються.
Вигода. Це коли всі (більшість або нехай не більшість) регіональні еліти розуміють, що разом вигідніше, ніж нарізно. Від царя багато всього хорошого, мінуси цим хорошим перекриваються.
Але і цього більше немає. Невдоволення регіональних еліт (а на хрін їм Москва, тільки гроші забирає) зріє дуже давно. Скрізь, а не тільки там, де це невдоволення особливо чітке – в національних регіонах, де на всі звичайні для російської держави радості накладається ще й національне приниження, або у віддалених територіях, де до зарубіжних столиць добиратися швидше і простіше, ніж до своєї.
Ідентифікація. Це сильніше і сили, і вигоди. Якщо люди відчувають всю територію країни як свою, принципово неподільну, якщо весь народ, де б люди не жили – це одна сім'я, то це почуття може пересилити будь-які прагматичні міркування. Якщо країна сприймається як єдиний організм, то і думка про відділення будь-якої території відкидається так само, як, припустимо, ідея відрізати руку, щоб не нести витрат по другій рукавичці.
Це, мабуть, до недавнього часу було, хоча і не так сильно, як говорить і, можливо, думає російська влада. Ідентифікація у більшості населення РФ, якщо і є, то тільки з російськими регіонами. Що відбувається, наприклад, на Кавказі, мало кого хвилює всерйоз. Це видно по реакції на теракти. Теракт у Москві або Пітері викликає реакцію і в Новосибірську, і в Єкатеринбурзі – це удар по своїх, жителі Москви і Пітера при всіх негативних стереотипах – свої. Теракти ж на Північному Кавказі дають куди меншу емоційну реакцію, ніж навіть теракт у Парижі – Париж для багатьох куди більше свій, ніж Махачкала. Так, люди знають, що кров у всіх одного кольору, але серцю не накажеш – не свої.
Читати такожІнша війна: якою далі буде боротьба з Росією
Але зараз ці ідентифікаційні проблеми загострилися. Росія програє (не тільки в тому, що начальство забороняє називати війною, але практично у всьому). Відчуття своєї приналежності країні перестало бути successful identity, воно вже мало кому дає почуття гордості – це тепер асоціація з невдахою. А люди цього не люблять – краще придумати собі іншу ідентичність. Ми сибіряки, наприклад, або далекосхідники. Ми ж нормальні і ефективні, всі наші нещастя через них, тих, які, фактично, захопили нас. І тепер, коли вони ослабли через свої численні авантюри, саме час!
Читати такожЧому війна в Україні для Росії закінчиться катастрофою держави і революцією
Я не закликаю до розпаду Росії – він, боюся, буде супроводжуватися війною, потрясіннями, нещастями для величезного числа людей. Але я вважаю його ймовірним. Більше того, після 24 лютого не бачу взагалі ніякої можливості збереження Росії в її нинішніх кордонах.
Леонід Гозман, російський політик, президент загальноросійського руху "Союз Правих сил"