В ЗСУ все залежить від ваших стосунків з командиром. Якщо ви працюєте, і робите значний внесок - командир багато в чому буде йти вам на зустріч. Хороший командир сам ідентифікує моральний стан своїх бійців і вживає заходів. Комусь дати можливість побачити родину, комусь відіспатись, когось відправити в додаткове навчання тощо. Але командир знає, як це робити так, щоб підрозділ не постраждав, а зберігав свою боєздатність і виконував завдання.
Війна триває 3 рік... і в ЗСУ більшість мобілізовані люди з цивільного життя. Відпустки стали серйозним полегшенням, коли їх ввели, але це вже давно не вичерпує потребу військових. Не бачити як ростуть твої діти, не мати можливості провести час на вихідні - все це страшна особиста трагедія, яку дуже важко пережити.
Але СЗЧ - це не просто не вихід, це катастрофа. Коли хтось уходить в СЗЧ - він підставляє своїх. Це означає, що хтось мусить робити його роботу, хтось буде сидіти більше на позиції, хтось більше робити документів і тому подібне. Це означає, менше людей на позиціях, і більший ризик захоплення. Це означає, ще більше виснаження інших. І при цьому без жодного розуміння чи повернеться воїн чи ні.
На цьому фоні пропаганда СЗЧ ще більше зло, бо фактично це пропаганда підриву внутрішніх сил.
Є дуже проста річ, але яку дуже важко зрозуміти. Війна стосується всіх. Немає якихось умовних ЗСУ, які мають її виграти. Бо ці ЗСУ - це більшість звичайних вчора людей, з нормальним життям, з сім’ями, роботою, і відпочинком. Так, не всі можуть бути воїнами, і роблять внесок донатом, волонтерством чи іншим. Але всі хто може бути воїном - мають ним стати. Бо поразка у війні означає катастрофу для всіх, а не лише для тих, хто воює.
Віктор Андрусів – політичний і громадський діяч, заступник голови Донецької військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань (2015-2016), радник голови Міністерства внутрішніх справ України та керівника Офісу президента, виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2016-2020). Нині – боєць ЗСУ, пише Вікіпедія.