Чому безпекова угода зі США тхне духом Будапештського меморандуму

Навряд чи дійде до того, що Трамп здасть Київ Москві - все-таки у Сполучених Штатів дуже багато запобіжників від навіжених.

13 червня, Володимир Зеленський і Джо Байден на полях саміту G7 підписали двосторонню безпекову угоду між Україною та США, спрямовану на військову та фінансову підтримку України на найближчі 10 років.

Ця безпекова угода - вже сімнадцята, напередодні аналогічну було підписано з Японією. За великим рахунком, вона не вносить нічого принципово нового. Адже в ній не йдеться про те, що в разі військової загрози Україні США всією своєю військовою міццю долучаться до захисту, як і не йдеться про відправлення американських військовослужбовців. Вона стосується постачання озброєнь, можливої підготовки українських військовослужбовців і консультацій, якщо протягом наступних 10 років на Україну нападе будь-хто ще, крім Росії.

Таке безпекова угода мала стати певною заміною членству України в НАТО, оскільки, судячи з усього, на саміті НАТО у Вашингтоні запрошення не прозвучить. Власне, тому й говорять про те, що для вступу до НАТО Україні спочатку потрібно перемогти, хоча зрозуміло, що для цього на Заході немає політичного рішення. Однак угода дає змогу говорити про те, що провідні країни, передусім "Великої сімки", уклали з Україною безпекову угоду.

Насправді, ця угода тхне духом Будапештського меморандуму, коли в обмін на цілком реальну ядерну зброю ми отримали двозначні гарантії, а якщо точніше, то запевнення про готовність до підтримки. Адже в меморандумі не було слова "гарантії", тільки підтримка територіальної цілісності та суверенітету. А підтримка, як відомо, буває не тільки матеріальною, а й моральною.

Крім того, ми пам'ятаємо, що Будапештський меморандум не був ратифікований Верховною Радою України. Так само як і угоду, яка передбачає виділення фінансової допомоги Україні. І це створює ризики в разі, якщо за допомогу на майбутній рік не проголосує Конгрес США, оскільки восени склад і Сенату, і Конгресу може істотно змінитися, і президентом США може виявитися республіканець, який обіцяє закінчити війну ще до свого вступу на посаду.

Я допускаю, що з юридичного погляду Трамп цілком може відіграти це рішення, тому угода про безпеку має більше символічне значення.

Тим паче, що саме угода зі США є найбільш розмитою з усіх, які раніше підписувала Україна з іншими країнами. Тобто Штатам потрібно показати незмінність підтримки України, але рівно настільки, щоб це не призводило до внутрішньополітичних проблем та ескалації протистояння США і РФ.

Наразі ми чуємо від Трампа передвиборчі мисливські розповіді, адже саме під час виборів завжди пропонуються прості способи вирішення складних проблем - те, що приємно чути вуху виборця. Але коли вступають на посаду, то діють дещо інакше. І, до речі, саме за Трампа, на якого в Кремлі багато хто покладав великі надії, 2018 року в Україну пішла реальна зброя, оскільки він де факто порушив негласне збройове ембарго щодо летальної зброї, яке діяло з часів Обами.

Тому говорячи про ймовірне скасування дії угоди з Трампом, варто дочекатися, коли окреслиться контур його команди, тобто коли будуть відомі її ключові фігури (глава Пентагону, глава Держдепартаменту, радник з національної безпеки). І вже на підставі цих фігур можна буде щось говорити про те, якими будуть рецепти, оскільки як короля грає свита, так і президента Сполучених Штатів багато в чому грає його оточення. Не думаю, що дійде до того, що Трамп здасть Київ Москві - все-таки у Сполучених Штатів дуже багато запобіжників від навіжених.

Якщо ж Трамп усе-таки скасує дію угоди, то США для всього світу девальвують свою роль і претензії на глобальне лідерство. Можна скільки завгодно називати Трампа ізоляціоністом, але навіть у лавах Республіканської партії з цим багато хто не погодиться, оскільки цей крок був би чреватий геополітичними наслідками для самих Сполучених Штатів, адже тоді їхні амбіції глобального гегемона опинилися б на хиткому піску.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреду