Була інформація від Bloomberg щодо того, що Україна може отримати боєприпаси GLSDB щонайменше через 9 місяців. Можна сперечатися про місяць-два, але ситуацію треба розуміти принципово.
По-перше, ці ракети закуповуються за гроші платників податків. Має бути підписаний контракт. Перед тим, як і в усьому цивілізованому світі, цей контракт має пройти усі бюрократичні процедури, які є обовʼязковими у випадку з використанням бюджетних коштів.
По-друге, я завжди навожу приклад про те, що Байден зібрав представників ВПК США у березні і поставив їм задачі щодо розгортання військово-промислових потужностей. А перша удосконалена модернізована система M270 надійшла на забезпечення збройних сил США лише у липні.
Повторю те, що говорив багато разів – світ до такої війни не готувався. У світі просто не існує такої кількості озброєння та бойової техніки, яка потрібна нам ще "на вчора". Потужності американського ВПК до літа дозволяли виробляти до 9000 ракет HIMARS на рік. А ми можемо використовувати до 4000 на місяць.
Тому просто немає можливості оперативно поповнювати такі ресурси. Та сама ситуація і з цими специфічними боєприпасами, бо світ не готувався до цієї війни. І тому треба пройти увесь цикл для того, щоб вони пішли на потік та надійшли на забезпечення українських сил оборони.
І так буквально з будь-якою номенклатурою озброєння – це стосується і танків, і артилерії, і боєприпасів. Ви ж бачите, що зараз боєприпаси для артилерії збирають усім світом. Тому що одна окрема країна не може виснажити себе, віддаючи усе наявне озброєння та бойову техніку на потреби України, це неприпустимо. Існують ще й інші завдання. Тому зараз ми з вами стоїмо на початку процесу нарощування потенціалу ВПК цивілізованого світу, який нам допомагає. Ми і без того практично увесь цей час воювали тими запасами радянського озброєння, яке нам передавалося.
Тому я не можу погодитися, що нам ніхто не давав танків – нам їх давали постійно. Йдеться про десятки таких танків – якщо не помиляюся, рахунок йде на чотири сотні танків. Так, це радянські зразки, але і вони працюють на нашу оборону. Звісно, хотілося б отримати танки ще вчора, але реалії світу говорять: якщо їх не існує в природі, їх треба створити. А не це потрібні час і гроші.
Крім того, не існує єдиної зброї, яка є панацеєю, після отримання якої ми скажемо про завершення війни. Багато чинників можуть вплинути на цю ситуацію. До них належить і стійкість нашої оборони, і кількість та якість озброєння, якої володітимемо, і внутрішньополітична ситуація в країні-агресорі, і готовність людських ресурсів для продовження війни, і наявність матеріальних ресурсів для продовження війни. Я звертаю на це увагу, адже якщо Україна спирається на підтримку цивілізованого світу і серйозний економічний потенціал, то в РФ цей потенціал обмежений.
Росія в принципі не може створювати принципово нових видів озброєння, вона може покладатися виключно на ресурси, що були накопичені за часів Радянського Союзу. Як довго вони зможуть їх використовувати, сказати важко. Нам вже скільки разів казали, що ракет у них залишилося на 2-3 пуски, а РФ їх усе пускає. Я завжди категорично заперечував такі заспокійливі меседжі. Росія не збирається швидко здаватися – вони мають певний потенціал щодо нарощування військових можливостей, тому ми маємо бути готові до затяжної війни. Ця зброя і більш далекобійна, танки, артилерія, авіація, звісно, роблять нас на крок ближчими до перемоги. Але до неї ще досить складний шлях.
Сергій Грабський, військовий експерт, полковник запасу ЗСУ, спеціально для Главреду