Якщо говорити про інтереси Дональда Трампа, то, на мою думку, нині для нього вихід США з переговорного процесу є малоймовірним. Це було б політично невигідно, адже створило б для Демократичної партії серйозний привід для критики. Максимум, якого можна очікувати, — це короткостроковий тактичний крок: гучна заява про «вихід» із процесу з подальшим поверненням через певний час під приводом того, що сторони нібито наблизилися до компромісу.
Загальна логіка полягає в тому, що Сполучені Штати не зникнуть із цього треку і продовжать відігравати ключову роль. Водночас помітно, що США намагаються послабити переговорні позиції і України, і Росії, зокрема в питаннях територій. Однак тиск наразі відчутніший саме на Київ. У цьому контексті показовими є інформаційні акценти — наприклад, інтерв’ю Володимира Зеленського для The Atlantic, де підкреслюється, що завершення війни Росії проти України могло б стати одним із головних здобутків Трампа. Така риторика фактично апелює до його внутрішньополітичних інтересів, зокрема напередодні виборів до Конгресу.
Трамп до певної міри загнав себе до концептуальної пастки, адже раніше неодноразово називав повномасштабну війну «війною Байдена» і дистанціювався від неї. Тепер же реальний переговорний процес настільки пов’язаний із позицією США, що повністю вийти з нього без репутаційних втрат практично неможливо. Так, можуть застосовуватися інструменти тиску — затримки у постачанні систем ППО, обмеження в обміні розвідданими чи інші технічні важелі. Але повний вихід виглядав би як політичне самогубство президента США.
Щодо часових рамок, то умовні дедлайни озвучувалися неодноразово — від Дня подяки до Різдва минулого року. Зараз знову йдеться про завершення весни як про орієнтир. Однак ці дедлайни радше виконують функцію інструменту тиску для прискорення переговорів. Але якщо російську делегацію в Женеві очолює Володимир Мединський, це навряд чи свідчить про те, що саме Україна гальмує процес.
Якщо говорити про можливий тиск Трампа на Росію, то спектр інструментів доволі широкий. Передусім усе, що стосується експорту російських енергоносіїв на зовнішні ринки. У цьому напрямку Сполучені Штати останнім часом діють дедалі активніше — зокрема через так званий індійський фактор. Також триває робота з європейськими країнами щодо їхньої позиції стосовно 20-го пакета санкцій, презентованого головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн.
Серед можливих кроків обговорюється, зокрема, блокування морської логістики перевезення російської нафти, а також додаткові обмеження у фінансовому секторі. Ймовірно, ключову роль у координації цього напрямку відіграватиме міністр фінансів США Скотт Бессент, який, з одного боку, заявляє, що після завершення війни Росії проти України обмеження на експорт нафти можуть бути зняті. Проте фактично це можна трактувати інакше: поки війна триває, тиск лише посилюватиметься — саме за тими напрямками, які найбільш чутливі для доходів російського федерального бюджету.
Тому, ймовірно, до весни триватиме технічна робота над документами: можливим режимом припинення вогню, механізмами моніторингу, дорожньою картою деескалації, розробка якою може розтягнутися на декілька місяців. Проте ключові політичні вузли — питання тимчасово окупованих територій та контролю над ЗАЕС — залишатимуться найскладнішими. Саме на цьому етапі можна очікувати найбільшого тиску з боку США і на Україну, і на РФ. З погляду певної календарної логіки наразі можна припустити, що більш напружена фаза переговорів може припасти на другу половину квітня-травень. Саме тоді, ймовірно, розпочнеться найбільш гострий етап переговорного процесу. Втім, варто враховувати, що динаміка постійно змінюється: з’являються нові події, інформаційні вкиди, так звані чорні лебеді, тому ситуація може коригуватися.
Окремим фактором є Китай. Раніше вважалося, що потенційна зустріч Дональда Трампа з Сі Цзіньпін у квітнімогла б стати визначальною для врегулювання війни. Нині це вже не виглядає настільки очевидним. Питання російсько-української війни — лише один із елементів ширшого пакета тем у відносинах між США та КНР: торгівля, Тайвань, роль долара у світі та інші стратегічні аспекти. Можливо, більше значення матиме візит китайського лідера до США наприкінці року, коли може відкритися додаткове «вікно можливостей». Однак це лише потенціал, який ще не означає гарантованого результату.
Отже, наразі переговорний процес, імовірно, рухатиметься повільно й технічно, із поступовим накопиченням суперечностей.
Ігор Чаленко, керівник «Центр аналізу та стратегій», спеціально для Главреду
Ігор Олегович Чаленко — український політолог, громадський діяч та експерт з міжнародної політики. Він є керівником громадської організації «Центр аналізу та стратегій» (ЦАС), створеної у 2018 році в Києві, а також директором Благодійного фонду «Розвиток Київщини», що діє з 2011 року.
Досліджує питання зовнішньої політики, міжнародних відносин, безпеки та впливу російської пропаганди. Активно у медіа коментує перебіг війни Росії проти України, переговорні процеси, політику Заходу щодо України та роль міжнародних гравців.