Чому в нас немає своїх "шахедів"?

Нічого нового в "шахедах" немає, крім одного - це масовий, недорогий продукт.

У мережі точиться гостра дискусія серед, здебільшого, диванних спеціалістів, на тему: чому в нас немає своїх "шахедів"?

Відповідь на це запитання проста й очевидна: тому ж, чому немає досі фортифікаційних укріплень на фронті, немає оборонної промисловості, немає справедливого механізму мобілізації/демобілізації, немає своїх Маннергейма та Ейзенхауера.

У нас заправляють усюди, зокрема й визначають розвиток безпілотної галузі, вигадують неіснуючу тактику застосування безпілотників, визначають стратегію безпілотних атак...

Не можу погодитися з тим, що ніхто не знає точно, яким має бути наш "шахед". Нічого в ньому нового немає. Дрон-камікадзе великої дальності - це не винахід іранських інженерів, це варіант літака-снаряда, концепція якого відома з Першої світової війни, і знайшла широке застосування в роки Другої світової війни - німецькі "літаючі бомби" Фау-1 виготовлялися і застосовувалися десятками тисяч.

Нічого нового в "шахедах" немає, крім одного - це масовий, недорогий продукт. Масове застосування далекобійних ударних безпілотників дає переваги противнику, дає змогу контролювати нашу логістику, руйнувати нашу енергетику, перевантажувати і ламати ППО, і, в перспективі, досягти такого бажаного панування в повітрі, коли не лише "шахеди", а й завантажені бомбами ворожі бомбардувальники безкарно утюжитимуть наше небо.

Саме масове застосування "шахедів", а не тип планера, марка двигуна, бортова апаратура, CRPA антена і потужність бойової частини визначають успіх його застосування. Ми можемо зі зграї в 50 дронів збити 48, але 2, що долетіли, нароблять біди, і ті, які ми збили, забирають масу ресурсів у системи ППО, виснажують її, роблять небоєздатною...

У нас є свої "шахеди" - розрекламовані дорогі моделі і майже невідомі дешеві. Але і серед дорогих, і серед дешевих немає жодного, який би вироблявся в кількості понад 50 штук на місяць.

Для того, щоб система запрацювала, щоб у нас були сотні запусків дальніх дронів-камікадзе на місяць, нам потрібна, по-перше, сама система - компетентний керівний орган, який аналізуватиме досвід застосування "шахедів", досвід застосування "бобрів", інших хороших безпілотників, досвід ведення повітряної війни, визначатиме стратегію розвитку галузі, прописуватиме тактику застосування, видаватиме техзавдання, проводитиме випробування, даватиме гроші на дослідницько-конструкторські роботи, укладатиме контракти, стандартизуватиме дрони і боєприпаси, передаватиме ліцензії...

Нам потрібне дієздатне Командування дальніх безпілотних бомбардувань, за прикладом Стратегічних бомбардувальних командувань, які існували у союзників у роки Другої світової війни, за прикладом німецького Командування, яке займалося розробкою, виробництвом і застосуванням крилатих ракет Фау-1 і балістичних ракет Фау-2.

Таке командування має об'єднувати зусилля всіх розробників, усіх виробників, консолідувати людські, фінансові, матеріальні ресурси, стояти над відомчими інтересами Генштабу, ГУР, СБУ, повинне бути єдиним; не повинно бути так, як зараз, коли сили, можливості, ресурси розпорошені між різними військовими структурами, різними "винахідниками" різних "унікальних дронів", а толку - майже нуль.

Ось тільки питання, хто буде цим займатися? - Ясно, що не дурні. Не ті, хто на сьогодні повністю провалив цю роботу.

Має бути один, авторитетний командир, який може гарантувати результат, і з якого можна спитати за помилки й провали (зараз і спитати нема з кого), і експертне співтовариство.

І якщо з командиром усе зрозуміло, то експертне співтовариство пропоную формувати так: якщо маєш хоча б 100 запусків ударних дронів-камікадзе великої дальності за рік, і вразив, хоча б, цілей на 100 млн доларів - ти експерт.

Іншим великим "експертам" настійно рекомендую стулити пельку.

Джерело