Промова плюс відповіді тривала близько трьох годин. В них - гра слів, передьоргування фактів і всі традиційні натяки Європі, що він вважає її лідерів нікчемними лузерами.
Після провалу бліц-кригу у 2022-му, Путін, на жаль, зібрав все, що міг до купи: систематизував армію, переформатував економіку, значно посилив зовнішні агентурні мережі. Станом на кінець 2024-го року його армія вже не виглядає комічною, а несе реальні загрози для подальших завоювань. Централізована система виробництва озброєнь (так, проблеми є, але вони досі менші, ніж у Європі, яка останні десятиліття трощила свій військовий потенціал). На наступний бюджетний рік витрати на війну зростуть ще більше. Попри ризики обвалу економіки і обвал на ринку нерухомості, який ми почали спостерігати на днях.
Кремлем рухає елементарний інстинкт самозбереження: треба надувати щоки до останнього, поки у РФ все ще є сили і поки вороги паралізовані страхом ядерної війни. Внутрішні проблеми Путіна хвилюють мало - цементування світогляду росіян відбулось ще задовго до вторгнення, а відтак Кремлю нічого не заважає сконцентруватись над єдиним - працювати над формулою «більше Росія ніколи не буде приниженою». Типова поведінка гопника з підворотні, який щодня сам себе «заводить» і сам себе підʼюджує.
Путін перестав взагалі реагувати на дійсність, яка не вміщається в його голові. Тому усі шольци-макрони-орбани для нього - це придорожна пилюка. Бо пристрашені і малоефективні.
Він хоче другої Ялти. Де сяде з Трампом і укладе угоду, що має право керувати цими «дрібними європейцями». Найцікавіше, що тут їх позиція з Трампом збігається. Принаймні у оцінках спроможності Європи.
Але Путін досі не впевнений, чи піде на угоду Трамп. І це головна інтрига, яка не дає йому остаточного відчуття переломного моменту. Моменту, що він вже виграв.
Бо у битві двох самців хтось має відступити. І ця амбіція, якщо її відчує Трамп, може зіграти з Путіним злий жарт - переможцем у війні нарцисів і егоцентристів має стати один. Який і збере всі нагороди.
Ось чому я не дуже вірю в швидке завершення війни. Бо після 5 листопада наша війна стала маркером лідерства у світі. Де домовитись посередині ще важче, ніж це було за президентства Байдена.
І тут дійсно переможе сильніший.
Віктор Шлінчак - український політичний журналіст, медійник, голова правління Інституту світової політики. Керівник і співвласник сайту «Главком». Cпеціалізується на оцінках внутрішньо- та зовнішньополітичних процесів, а також дослідженні світового досвіду у сферах управління державою, антикорупційного законодавства, зовнішньої політики.