Чому значна частина українців живе в ілюзії "багатої людини"

Ідеї прогресивного прибуткового податку в Україні дуже погано сприймаються / колаж: Главред, фото: УНІАН

Це саме ілюзія можливості швидкого заробітку за мінімуму витрат енергії.

Короткі нотатки на полях статей про прогресивний податок.

Знаєте в чому проблема нашого суспільства, чому ним легко маніпулювати і воно не підтримує ідеї, які ведуть до поліпшення життя основної частини населення.

Значна частина українців живе в ілюзії "багатої людини".

Це навіть не формат "американської мрії" - наполегливо працюй і станеш багатим.

Це саме ілюзія можливості швидкого заробітку за мінімуму витрат енергії.

Тут свою роль зіграли 90-ті, майдани і навіть війна, оскільки це все були своєрідні точки майнової біфуркації, коли на тлі зубожіння мільйонів з'являлися парвеню, які буквально за рік ставали з "ніщо" - "всім".

Це призвело до того, що частина суспільства у нас "приміряє" на себе світогляд багатих.

Це як бідна людина, яка випадково потрапила в київський пасаж і приміряє на себе брендове пальто, яке їй ніколи не купити.

Це пояснює, чому серед молодої частини українського суспільства таке сильне захоплення ультраліберальними ідеями і таке сильне презирство до лівої ідеології.

Кожен приміряє на себе це "пальто", але нічого не робить для його купівлі: не вчиться, не прогресує, не розвивається (за винятком небагатьох).

Саме тому, ідеї прогресивного прибуткового податку в Україні дуже погано сприймаються.

Бідні виступають проти нього, солідаризуючись із багатими.

Хоча має бути навпаки, адже прогресивний податок - це менший податок для бідних і більший для багатих.

Але логіка українця працює приблизно так: я не усвідомлюю себе бідним, а якщо раптом стану багатим - то не хочу платити прогресивний податок.

Звідси вся ця нісенітниця, типу, прогресивний податок - це "соціалізм", "застосовується в тоталітарних країнах" тощо.

Тут важливо розуміти.

Перше - прогресивний податок застосовується в більшості розвинених і в більшості країн світу, що розвиваються.

Це може бути Сінгапур, Швейцарія, Польща, Китай.

Питання не в правильності і не в лівизні економіки.

Питання в наявності або відсутності прошарку багатих людей. Якщо він є - прогресивний податок застосовують. Це аксіома.

Друге. Часто можна почути, що багаті в абсолютному вираженні платять і так більше за плоскою ставкою, ніж бабуся - прибиральниця в супермаркеті.

У цьому полягає глибоке нерозуміння суті прогресивного податку: питання в тому, щоб бабуся з мінімальної зарплати взагалі не платила податків.

А це можливо лише за допомогою прогресивного оподаткування, коли зростання ставки податку для багатих компенсує пільгову ставку для бідних.

Друге - уявне утриманство в моделі прогресивного податку, мовляв, це демотивує багатих.

Так, якщо сильно закрутити гайки як у Франції, де забирали з надприбутків 75%, то такі наслідки можливі.

Тому все має бути чітко збалансовано: максимальна ставка прибуткового податку не повинна бути більш ніж удвічі вищою за базову ставку.

Наприклад, якщо в нас базова ставка 18%, то максимальна на великі доходи - не вище 36%.

Питання, що вважати великими доходами? На мій погляд - дохід понад мільйон гривень на місяць.

Може бути проміжна ставка між базовою і максимальною, наприклад, на доходи понад сто тисяч гривень у розмірі 25%.

Що стосується утриманства бідних за рахунок багатих.

Це філософське питання, оскільки будь-яке багатство одних - це результат бідності інших. Просто одні більше пристосовані до умов ринкової гри, інші - гірше.

І багатство не завжди є наслідком розуму чи надздібностей. Як казав Джек Ма - немає рецептів розбагатіти, значною мірою - це "опинитися в потрібному місці в потрібний час".

Хоча ми завжди перебуватимемо в пастці взаємних докорів: багаті докорятимуть бідним у лінощах, бідні багатим - у цинізмі та безпринципності, "умінні йти по трупах".

Тут у кожного своя правда.

Але прогресивний податок - це інвестиція багатого в навколишнє соціальне середовище, у свою безпеку.

Це інвестиція в бренд країни, як він інвестує в маячню годинників, хоча суто технічно можна носити й "офіцерські".

Як зараз на війні - армія бідних захищає свою Батьківщину, але заодно й активи багатих.

А після війни, можна жити за триметровим парканом, а можна мати перед будинком галявину із зеленою огорожею.

Перший варіант - для соціально неблагополучних країн, другий - для інклюзивних.

Ознака соціальної інклюзії - це прогресивний прибутковий податок.

Ознака соціально неблагополучних - плоска ставка податку.

І нехай українці не сприймають сувору реальність, але вона така: 95% з них ніколи не стануть багатими людьми, тому потрібно навчитися захищати свої інтереси, виходячи з реалій, а не рожевих "мрій".

Хто такий Олексій Кущ?

Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.

Джерело

Новини заразКонтакти