Виведення на бойове чергування міжконтинентального балістичного комплексу «Ярс» у Новосибірську в день народження російського диктатора Путіна мало інформаційно-пропагандистську мету. Цим у Росії зробили йому подарунок, щоб показати спроможності російської ядерної тріади в моменті можливого виконання зміненої ядерної стратегії Російської Федерації.
Цей комплекс перебуває на озброєнні РФ з 2009 року. Але показово те, що його вивели на бойове чергування після невдалого випробування Сармата. Спочатку були, відповідно, гучні заяви російської сторони про зміну власної ядерної доктрини в моменті можливості завдання превентивного удару навіть не по країнах-членах НАТО, а по союзниках країн НАТО, які начебто на момент атаки БПЛА можуть бути атаковані з використанням ядерного потенціалу Російської Федерації. Натомість увесь світ побачив абсолютно невдалі випробування Сармата, яким так довго і безуспішно намагалися налякати Захід.
І це мало прямо протилежний ефект. Ще більше послабила позиції Російської Федерації суб'єктність української сторони вже після зміни ядерної доктрини і внесення положень щодо атак по території РФ з використанням аеродинамічних цілей (безпілотників тощо) після того, як Головне управління розвідки Міністерства оборони провело низку блискавичних операцій по арсеналах зберігання на території РФ.
Тоді всі зрозуміли, що це елемент політичного блефу російської сторони. Більше того, офіційна «говоряща голова» Кремля Пєсков був змушений мінімізувати політичні та інформаційні наслідки для Росії, пояснюючи, що не варто поєднувати «СВО» зі зміною ядерної доктрини.
Тобто у РФ намагалися зберегти гарне обличчя при поганій грі. Але там, відповідно, не полишають намірів і в подальшому використовувати ядерний шантаж як елемент не те що стримування, а диктату. Тобто залякування країн Заходу можливими сценаріями розвитку подій. Однак останні заяви країн НАТО чітко засвідчили, що ніхто на ядерний шантаж Російської Федерації не пристане. Усі розмови про превентивне завдання удару по островній державі, де мали на увазі в першу чергу Велику Британію не мало того ефекту, на який розраховували в Москві.
Відповідно, коли інших важелів впливу немає, на тлі того, що ядерну доктрину Російської Федерації двічі поставили під сумнів, у Кремлі вирішили витягнути ще один «джокер» з Ярсом.
Але ця ситуація не нова – вже 29 лютого 2024 року Путін виступав з відповідними заявами і після цього, 2 березня вони провели начебто успішне випробування Ярсу, яке так само було елементом військово-політичного тиску напередодні чергового Рамштайну. Тому ситуація з Ярсом має таку ж мотивацію, оскільки під час зустрічі у Рамштайні мають прозвучати чіткі відповіді щодо ключового питання – участі України в НАТО.
Якщо наразі вже з'являється інформація з приводу можливих сценаріїв, тобто можливості участі України в НАТО без урахування окупованих територій, то, відповідно, така дискусія триває. Нагадаю, однією з цілей «СВО» і вимог Російської Федерації під час стамбульських переговорів булавідмова України від вступу до Північноатлантичного Альянсу.
Росії дали чітко зрозуміти, що період, коли вона лякала ядерною зброєю – це перегорнута сторінка. І наразі питання обговорення можливої участі України в НАТО перейшло в практичну площину. Єдине, що наразі обговорюються варіанти цієї участі, і, відповідно, відпрацьовуються механізмиобходу можливого вето з боку відверто проросійських країн-членів НАТО, в першу чергу Угорщини.
Але і питання і вступу України до НАТО, і розширеного характеру військово-технічної допомоги, і дозволу бити по території РФ далекобійною зброєю, на жаль, тісно пов'язані з передвиборчимиперегонами у Сполучених Штатах. Я не виключаю, що в рамках Рамштайну будуть відпрацьовані механізми, пролунають політичні заяви, а вже після результатів виборів у США будуть конкретні дії. Незалежно від заяви Байдена, який заявив, наприкінці своєї каденції він може всіх здивувати.
Дмитро Снєгирьов, військовий аналітик, співголова громадської ініціативи «Права справа», спеціально для Главреду
Дмитро Снєгирьов (11 жовтня 1971, Луганськ) – експерт з військових питань, блогер. Історик та юрист. Співголова громадської ініціативи "Права справа".