Китай намагається запропонувати власний порядок денний для глобальних процесів. Війна в Україні – це один з великих кейсів, до яких Китай хоче бути долученим. Очевидно, що від ходу цієї війни залежить багато процесів у самому Китаї та його позиціонування у світі. Він бачить цю війну як тривалий конфлікт малої інтенсивності, який не загрожує перетворитися на глобальну небезпеку і тим самим послаблює Росію і Захід. Тому що війна малої інтенсивності – це фактично кровопускання Заходу і Росії, через що Росія тоді стає ближчою до Пекіна і здатною погоджуватися на всі забаганки Піднебесної, а Захід стає більш договороздатним в економічних, політичних питаннях і менше переймається, наприклад, долею Тайваню.
Звичайно, що у всій цій схемі Китай мав би виступити в ролі медіатора, і він це зробив, пропонуючи свій план врегулювання. Однак після візиту до Москви у Сі Цзіньпіна не було достатньо аргументів для предметної розмови із Зеленським, бо сухий залишок цього візиту для України був невеликим. Отже, була взята пауза. Крім того, відбувся візит до України премʼєр-міністра Японії, і в цьому контексті для телефонних розмови Сі Цзіньпіна з Зеленським (тим більше, що Китай волів би, аби вони були не надто прозорі, тобто щоб у них не озвучувалися основні позиційні речі) склалися несприятливі обставини.
Пізніше сталася ще одна несподівана обставина – заява посла Китаю у Франції, яка викликала шквальну негативну реакцію серед політиків, міністрів, державних діячів на Заході. Як мінімум, посол наговорив на persona non grata в Україні. Відповідно, Пекіну не можна було мовчати, і цією телефонною розмовою Сі Цзіньпін працював у себе міністром закордонних справ, дезавуюючи заяву посла у Франції. Бо після таких заяв не можна бути модератором переговорного процесу між РФ та Україною. Це не посередницька функція, коли країна заперечує суверенітет сторони конфлікту. А посол саме поставив під сумнів субʼєктність та суверенність України як республіки колишньої СРСР.
Віталій Кулик (22 вересня 1976, Київ) - український політичний експерт, колишній головний консультант Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО. З 1998 року і по сьогодні - директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
Зрозуміло, що це не могло не впливати на загальний фон україно-китайських переговорів. Тому якби не було б цієї заяви посла, Китай, можливо, ще б деякий час потягнув би з дзвінком, але розмова відбулася. Я не думаю, що президент Китаю в захваті від тез та запитань, які озвучив Зеленський. Бо і в кулуарах навколо цієї розмови багато чуток, але більшість сходиться на позиції, що Зеленський озвучив предметні запитання про те, що означають голосування Китаю в Генасамблеї ООН, чому Китай не називає війну війною. Якщо він виступає за територіальну цілісність, то чому він не засуджує анексії територій, чому китайські запчастини наявні у російських військових дронах і багато інших незручних питань для Китаю. Подейкують, що Зеленський їх поставив. Раніше я пропонував українській робити перемовини з Китаєм максимально публічними, тобто щоб ці запитання пролунали відкрито і спонукали Пекін до такої ж публічної відповіді, не ховаючись за політесом та розпливчастими формулюваннями.
Переговори відбулися, але я не думаю, що сторони досягли конкретного результату за винятком того, що до України прилітає спецпредставник Сі Цзіньпіна з питань Євразії. Це колишній посол Китаю в РФ, який розуміє механіку функціонування російської влади і має великий багаж особистих контактів з російськими посадовцями. Йому не потрібні посередники для того, щоб подзвонити, скажімо, Патрушеву, Мішустіну чи ще комусь. Відповідно, цього важковаговика китайської дипломатії можна порівняти з Куртом Волкером для американців у свій час. Йому вже приписали те, що він вестиме проросійську лінію, але, як на мене, це нісенітниця. Бо я б підозрював не стільки у проросійськості, скільки у роботі на китайські спецслужби. Він відстоюватиме позицію Китаю, яка полягає у намаганні послабити Росію та Захід, що дозволяло б Китаю притягувати їх до своїх полів впливу та отримувати вигідні для своїх національних інтересів позиції. Це – доволі егоїстична позиція попри те, що Китай заявляє про єдність людства і загрозу для людства від ядерної ескалації. І проявляється ця позиція у так званому нейтралітеті, а насправді підігруванню агресору, бо війна ведеться в Україні і не в українських національних інтересах толерування агресії з боку Росії – це питання має бути вирішене разом зі звільненням українських територій.
Але цей дзвінок – ознака, що підготовка до переговорного процесу почалась. Це ще не переговори, бо Україна не може входити в якусь предметну розмову з Китаєм, виходячи з їхніх 12 пунктів плану врегулювання "кризи" в Україні (та й взагалі, поки від офіційних представників Китаю лунає слово "криза"). Але ми підходимо до визначення модальності переговорного процесу. Поки що ми не говоримо про чіткі дати зустрічей, а лише про механіку можливого переговорного процесу та кейсів, які будуть обговорювати впродовж нього. Можливо, навіть нова зернова угода за участі Китаю, оскільки низка країн в Африці чи на Близькому Сході, які потребують продовольства, перебувають під впливом Китаю. Тому я не виключаю, що Китай проявить більше активності у зерновій угоді 2.0. Також це можуть бути питання гуманітарного плану – ми вже почули заяву ГУР України щодо наближення до обміну "всіх на всіх". І це було б значним досягненням, але тут існує небезпека, що разом з гуманітарним кейсом Україні навʼяжуть певні зобовʼязання, які ми маємо виконати на кшталт припинення наступу чи зменшення активності дипломатії щодо санкційних обмежень Росії, посилення особистого тиску на Путіна. Але тут Україна не може брати на себе жодних зобовʼязань, і на Банковій, думаю, це також розуміють.
Це лише початок процесу, тож тепер суспільству треба слідкувати за руками. Ніякої заморозки війни ці переговори провести теж не можуть, бо вони стосуються глобальної безпеки поствоєнного світу, а саме питання запобігання використання ядерної зброї у військових цілях. Тобто озброєння, стримування, контролю тощо, а також функціонування ядерних обʼєктів, бо один з таких українських обʼєктів перебуває в окупації. Саме ці питання і будуть у фокусі майбутнього переговорного процесу з Китаєм.
Але швидким цей процес не буде. І якщо хтось думає, що восени, після контрнаступу ЗСУ, китайці посадять нас за стіл переговорів з Путіним, то такого не буде. Принаймні, не лише Китай буде учасником цих великих переговорів.
Віталій Кулик, спеціально для Главреда