На тлі провалу літньої кампанії російської армії на фронті та заяв Сергія Собяніна про ризики повної мілітаризації економіки серед російської еліти зростає занепокоєння щодо планів силового крила. Експерт Ігор Ейдман представляє гіпотетичний сценарій того, як ключові представники путінської верхівки можуть через засідання Радбезу спробувати схилити Путіна до припинення війни. Публікуємо його версію розвитку подій.
Що може статися після провалу літньої кампанії
(версія)
Сергій Собянін заявив, що повне переведення економіки на військові рейки може «вбити країну».
Це чергове свідчення занепокоєння більшої частини російської правлячої верхівки планами молодих путінських «вовків», які проявили себе під час війни, повністю мілітаризувати економіку та управління країною, тобто, по суті, переділити на свою користь власність і владу, потіснивши традиційне чиновництво та олігархат. Такі плани разом із новою хвилею мобілізації можуть почати реалізовуватися вже незабаром після вересневих виборів.
Під впливом провалу наступу на фронті Путін провів серйозні кадрові зміни в армійському керівництві. Це остання спроба переломити ситуацію у війні, не вдаючись до якихось надзвичайних заходів. Уже до жовтня, судячи з усього, стане очевидним її провал. Тоді знову постане питання про мобілізацію та переведення всієї економіки на військові рейки. Путін, ймовірно, наполягатиме на цьому, а як це сприйме його верхівка?
Якась змова проти Путіна, якщо вона взагалі реальна, швидше (принаймні спочатку) буде спрямована не на його повалення, а на узгоджений тиск, щоб він припинив війну, яка вже, очевидно, для всіх, крім нього самого, зайшла в повний глухий кут.
Це може виглядати приблизно так. Шойгу (у якого безліч приводів для образи на начальника), як секретар Радбезу, звертається до Путіна: давайте проведемо засідання Ради безпеки, присвячене ситуації у війні проти України. Паралельно відбуваються певні неформальні комунікації між різними представниками старої путінської верхівки, зріє умовна змова.
Потім відбувається засідання. Герасимов, який провалив наступ і розуміє, що йому доведеться відповідати за невдачу війни, доповідає про ситуацію на фронті, де у Росії, звичайно, все чудово, тільки з кожним днем стає все гірше й гірше. Плани повного захоплення Донбасу нереальні в найближчому майбутньому. Так, звичайно, ми робимо все, що можемо, але проти нас об’єдналася Європа, а американці не йдуть на поступки, як ми сподівалися.
Далі, припустимо, виступає Мішустін і розповідає про ситуацію в економіці. Вона теж «чудово справляється з кризою та санкціями». Але проблем стає дедалі більше й більше. Зростає небезпека економічної катастрофи, «незважаючи на всі наші успіхи». Якщо війна триватиме, то він уже не знає, як уряд зводитиме бюджет наступного року і звідки брати гроші на військові витрати та величезну армію без гіперінфляції.
Потім, припустимо, виступає якийсь представник розвідки й доповідає, що «ми завдаємо ворогу нищівних ударів», проте Україна, як не дивно, тримається й не збирається здаватися за жодних обставин. Наші надії на Трампа не виправдалися. Більше того, ситуація в Америці складається так, що Трамп втрачає популярність і вплив. А ми втрачаємо той шанс, який він дав нам на замороження війни. Поки Трамп був сильним, Україна під його тиском була готова, але незабаром, судячи з усього, вона може відмовитися від безумовного припинення вогню. Вона найближчим часом отримає велику кількість власних далекобійних ракет і посилюватиме удари по території Росії: по портах, Москві, НПЗ. Таким чином, Україна, попри всі наші «успішні зусилля щодо захисту своєї території», здатна найближчим часом серйозно порушити російський експорт нафти та дестабілізувати ситуацію в країні.
І ось у такому дусі ключові члени Радбезу по черзі виступають (висуванців воєнного часу там немає, а Медведєва забудуть запросити). А потім кажуть: «Володимире Володимировичу, давайте все-таки спробуємо зупинитися, поки не пізно».
Що далі робитиме Путін у такій ситуації? Він же не зможе їх усіх розігнати (він слабак, не Сталін і не Мао). У Раді Безпеки сидять практично всі ключові керівники держави, включаючи силовиків. Отже, йому залишиться або погодитися на припинення війни, або підставляти голову «під табакерку», яка після конфлікту з усією верхівкою стає практично неминучою.
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) - російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".