Коли ми дивимося на історію Російської Федерації та зміни влади у Москві, то маємо звертати увагу на багато деталей. Є стара мудрість, яку знають усі ті, хто сидів за столом у Путіна – немає відповідальності за державний заколот, є відповідальність за спробу.
Тобто якщо спробували і не вийшло, то буде відповідальність. Ми бачимо, що відповідальності у Пригожина не було, а він кудись втік. Щось відбувається з Суровікіним, чи ще якимось генералом.
У 1991 році невдоволені політикою Горбачова очільники Кремля вирішили влаштувати путч ГКЧП. Вони сховали Горбачова у Форосі, а самі організували ГКЧП, ввели танки до Москви, до Києва, після чого Україна стала незалежною. Сьогодні ситуація аналогічна – Пригожин йде на Москву, після чого Путін летить кудись на Валдай. Літак Медвєдєва теж кудись відлітає, потім виходить якась особа, схожа на Путіна (але не така харизматична і трошки не схожа) і замість того, щоб говорити щонайменше півгодини, як властиво Путіну, говорить усього п'ять хвилин. Потім ще раз говорить п'ять хвилин. Чому не зробити припущення, що це був вдалий державний заколот, своєрідний ГКЧП-2? Путіна сховали десь на Валдай, він там сидить і читає довідки про те, як це погано, що йому треба там сидіти тривалий час.
А тим часом вже виставили "двойку" – це термін, яким у Кремлі називали двійників Путіна.
Таким чином, можливо, відбувся успішний заколот. Пригожин злякав Путіна. Можливо, варіант був таким, що після маршу Пригожина, який все-таки позиціонувався як "людина Путіна", інші генерали, які злякались, посунули б Путіна, а Пригожин би кудись втік.
Тепер вони зрозуміли, чому заарештували Суровікіна, викинули Пригожина та знищили його "фабрику тролів". Як наслідок, ми вже побачили засідання нового ГКЧП-2. Отже це був путч, який зробили так, що ніхто навіть не здогадався. Зараз Кооператив Озеро витягнули "двойку", щоб усі побачили, що Путін є, а самі і далі продовжуватимуть вести свою війну.
Михайло Притула - військовий експерт, полковник запасу Служби безпеки України у відставці. Колишній президент фонду Право народу.
Михайло Притула, спеціально для Главреда.