Візит угорського премʼєра Віктора Орбана до Києва відбувся у потрібний час. Незалежно від того, чи головує він зараз у Європейському Союзі, він би все одно приїхав.
Інформація про 11 вимог від Угорщини, яка зʼявилася напередодні візити, ймовірно, теж спливла не просто так. Хоча це ще січнева історія, з часів, коли Єрмак зустрічався з Сійярто. Потім стався несподіваний підхід Орбана до Зеленського, хоча в Аргентині все було навпаки і виглядало так, наче Зеленський влаштовував розбірки (причому справедливо).
Відповідно, Орбану було що сказати в Україні. Судячи з заяви про припинення вогню, це було не його послання, а Кремля. Тим паче, що прес-секретар Путіна Пєсков напередодні виїзду заявив, що ні про що з Угорщиною ні про що не говорили.
Орбан, мовляв, відкриває угорську школу в Україні, у відповідь нічого не вимагає, підписує двосторонню угоду з Україною та налагоджує з нею відносини. Правду кажучи, їх дійсно потрібно налагоджувати, але поява разноманітних повідомлень, підготовка до можливої поїздки не має жодного значення. Бо Орбан вже має дешеві енергоносії з Росії, контракт на продовження будівництва АЕС “Пакш”, отримує гроші від Євросоюзу, і йому вдається доволі успішно грати в небезпечну гру.
Тому питання мови та угорців було другорядним. Головним у візиті Орбана є те, що він показав, як сьогодні можуть виглядати переговори, адже він, ймовірно, привіз рамку від Путіна.
Буквально нещодавно Сіярто був на економічному форумі у Санкт-Петербурзі. До того, 17 жовтня минулого року, Орбан у Пекіні особисто зустрічався з Путіним (адже у нього найбільш лояльні звʼязки з російським диктатором серед усіх європейських чиновників).
У будь-якому випадку, для човникової дипломатії завжди знайдеться третя сторона. На відміну від Саудівської Аравії, з якої звʼязки РФ відрізняються, з Угорщиною все ближче. Варто лише згадати, завдяки кому Орбан потрапив у політику. Тому я схильний робити припущення, що Путін відправив Орбана до України, щоб зробити акценти на тих переговорних позиціях, виконання яких може стати початком мирних переговорів. Це не станеться завтра, але візит Орбана як посередника – це своєрідний маяк.
Те, що Орбан вголос заявив про припинення вогню – це одна з позицій. Він зробив це невипадково, бо саме так, через обговорення, формується суспільна думка. Не виключено, що в Україні наперед знали про таку позицію. Зокрема, напередодні президент Зеленський дав інтервʼю американським ЗМІ, де заявив, що Україна готова реалізовувати план припинення війни дипломатичним шляхом, а також про підготовку мирного плану протягом двох місяців.
Процес підготовки до переговорів динамічний – сторони заявляють про можливість такого варіанту, але усі будуть намагатися вийти на переговори з більш сильною позицією, ніж та, яка є сьогодні.
Для цього, наприклад, нам і збираються передати додаткові системи ППО (їх анонсував Блінкен), Нідерланди формально завершили процес експорту F-16 до України. Водночас і Росія посилюється, залучає війська КНДР, у Білорусі почали заявляти про ядерну атаку. Усе це – маркери максимальної ескалації і протистояння не лише України та РФ, а й союзників кожної з країн з наміром виходу на переговори.
Але якщо Росія заявила про припинення вогню, хто контролюватиме цей процес? Вони вийшли з ОБСЄ, отже цю місію має перебрати на себе ООН. Зважаючи, що РФ розпочинає головування у Радбезі ООН, буде складно формувати спільну позицію всієї організації. Але всі розуміють, що ресурсно видохлися обидві сторони, тому воювати в поточній інтенсивності важко. Цього може вистачити на півроку, а далі потрібно ухвалювати рішення, які можуть нашкодити обидвом сторонам.Тому Орбан – це публічний показник того, в якому напрямку рухається процес. І вихід до переговорів можливий на початку листопада, після голосування на виборах у США.
Валерій Клочок, політичний експерт і керівник Центру громадської аналітики "Вежа", спеціально для Главреду
Валерій Клочок - громадський та політичний діяч, магістр державної служби.
З 2017 року активно займається політичною та економічною аналітикою.
З 2022 року – керівник Центру громадської аналітики “Вежа”, голова благодійного фонду “Нова дорога”.
З 2020 по 2022 рік співпрацював з незалежною неурядовою організацією Growford Institute (Think Tank), яка здійснює стратегічні глобальні дослідження у сфері економіки та фінансів, оцінює системні ризики та розробляє оптимальні моделі економічного розвитку для країн, регіонів і світу в цілому.
З 2016 по 2018 рік – голова центрального виконавчого комітету всеукраїнської партії.
З 2006 по 2016 рік – керівник прес-служби народного депутата, керівник прес-служби всеукраїнської партії.
З 2010 року – дотепер – засновник, директор приватного підприємства.
З 2005 по 2006 рік – головний консультант секретаріату депутатської фракції у Верховній Раді України ІV скликання.
2005 рік (з березня по жовтень) – начальник відділу з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю (прес-служба) Державної митної служби України, радник митної служби ІІІ рангу.
З 2004 по 2005 роки – прес-секретар депутатської групи у Верховній Раді України ІV скликання.
З 2003 по 2004 роки – інспектор відділу освіти районної державної адміністрації.