На тлі стагнації міжнародних дипломатичних зусиль Кремль знову вдається до стратегії ескалації та політичного шантажу. Тупикова ситуація в переговорному процесі змушує Москву шукати способи підняття ставок, зокрема через внутрішні провокації та ядерну риторику. Політичний аналітик Вадим Денисенко досліджує психологічні мотиви останніх рішень Володимира Путіна та вказує на ознаки втрати Росією ініціативи на зовнішній арені. У своєму матеріалі автор пояснює, чому травневі події можуть стати точкою відліку для нової хвилі мобілізації та які об’єкти в Україні опиняться під найбільшою загрозою.
1. Почати треба з психології. Путін, коли розуміє, що щось хочеться, але він не може цього досягти, то приймає колективне політичне рішення, яке закриває шляхи до відступу (так було з визнанням Запорізької та Херсонської області частиною РФ). Зараз він іде за цим аналогом. Це повʼязано з тим, що Путін боягуз і дуже тяжко приймає рішення. Йому потрібне колективне прикриття, коли рішення приймається не ним одним, з однієї сторони, а з іншої, саме рішення, ніби й прийняте, а насправді, відкладається на потім.
2. Росія загубила ініціативу в переговорах. І 9 травня стало тригером. Не стільки і не тільки через погрози України, скільки через відмову Трампа і Рубіо натиснути на Україну. Ми не мали жодного витоку інформації про те, що Трамп особисто просив Зеленського не бити по Москві. Це, схоже, вперше за рік Трамп проігнорував Путіна в настільки важливій для Путіна справі.
3. Все це відбувається на фоні різкого ослаблення Росії на міжнародному фронті. Війна в Ірані показала, що Росія не потрібна. Паралельно маємо поразки в Сирії, Венесуелі і навіть в Малі (остання особливо болюча з огляду на те, що частина еліт і народу живе в міфі: «був би Пригожин, такого б не було».
4. Переговори зайшли в абсолютний глухий кут і напрошується новий формат з залученням інших країн. Візит Трампа в Китай, можливо, народить цей новий формат. А відтак, Росія хоче зіграти на випередження і на підняття ставок. Кремль вже зайняв позицію божевільного, який розмахує ядерною ракетою і кричить: «Донбас наш». Саме так вони програмують майбутній переговорний процес.
5. Путін дуже хоче провести мобілізацію, щоб зламати ситуацію на фронті. Але це може викликати збурення в народі і елітах. Хоча й вірогідність такого сценарію (протестів) низька.
Я вважаю, що до виборів (вересень 2026) він справді боїться це побити. Але виходячи з логіки першого пункту різко зростає імовірність того, що 9 травня росія зробить якусь провокацію на своїй території, щоб оголосити мобілізацію і паралельно зробить кілька дуже масованих ударів по Україні. Під загрозою, в першу чергу, будуть Київ, мости, дамби та енергетика. Якщо цього (провокації росіян) не буде, мобілізація може бути оголошена в жовтні- листопаді. Щодо ядерного удару, то його вірогідність залишається низькою.
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, керівник аналітичного центру Ділова Столиця, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.