Українська делегація 19-20 грудня проведе переговори з американською стороною в США. Йтиметься про "мирний план", гарантії безпеки та відновлення України. А вже 20-21 грудня в Майямі американці зустрічатимуться з російською делегацією, до складу якої увійде голова Російського фонду прямих інвестицій Кирило Дмитрієв. При цьому з боку США на переговорах будуть присутні спецпосланець Трампа Стів Віткофф і зять американського президента Джаред Кушнер.
Від зустрічей і переговорів щодо врегулювання війни в Україні, які відбудуться цими днями, не варто чекати жодних кардинальних і сенсаційних рішень. У складі нашої делегації будуть переважно військові, і вони обговорюватимуть з американцями технічні деталі можливого припинення вогню. Наголошую, жодних політичних рішень там ухвалюватися не буде.
Президент Зеленський поки що не готовий піти на умови Трампа, і це для нього доволі ризиковано з огляду на його вразливу позицію через ситуацію на фронті, проблеми з фінансами та корупційну справу. Точок тиску на нього зараз більш ніж достатньо.
До того ж, незважаючи на те, що Урсула фон дер Ляєн пообіцяла знайти гроші для України, з репараційним кредитом справа поки що не надто рухається. І заковика не тільки в Орбані, Фіцо і семи країнах, які виступають проти цього, а й у позиції США, у яких, судячи з "плану Трампа", своє бачення того, як слід використовувати російські гроші. І це бачення категорично не стикується з намірами керівництва Євросоюзу проштовхнути репараційний кредит для України.
Утім, можливо, якась із країн, та сама Німеччина, дасть гарантії, і ЄС таки виділить кошти Україні. Якби Брюссель ухвалив одностайне солідарне рішення про виділення Україні репараційного кредиту, це забезпечило б нам змогу ще два роки вести війну й утримувати державу. Такий варіант можливий, але малоймовірний.
Безумовно, те, що зараз пропонується Україні як "мирний план", створює для нас багато ризиків на майбутнє. Це важкі умови для України, адже, по суті, передбачена втрата Донбасу і Криму.
Однак про альтернативу нам можна було б думати, якби ситуація на фронті була стабільною. Але це не так. Незважаючи на відео президента біля стели в Куп'янську, за ці дні поглибилася криза навколо Гуляйполя і виникла загроза втрати Оріхового.
Безумовно, небажання Зеленського йти на паскудний мир абсолютно очевидне. Але є логіка намірів, а є сила обставин, і сила обставин зараз сильніша за логіку намірів.
По суті, територіальне питання нам пропонують вирішити поділом України. І, дай Боже, щоб цей поділ не був ще і з втратою Запорізької та Херсонської областей. Тому що апетит приходить під час їжі, і такими темпами Росія може зажадати, щоб українські війська залишили ще й ці дві області повністю.
А на сприяння американців у відстоюванні нашої позиції з територіального питання розраховувати не доводиться. І річ зовсім не в тому, що на Трампа тут вплине ящик червоної ікри, переданої від Путіна. Для мультимільйонера ящик червоної ікри – це не суттєво. Взагалі, цей подарунок – це такий собі "отруєний поцілунок": начебто роблять щось приємне, але на практиці це обернеться репутаційними втратами і поставить Трампа в незручне становище. Ні, це не буде сприйнято як хабар Трампу, але як особливі відносини між ним і Путіним – так, як міжсобойчик, коли Трамп і Путін домовилися вже настільки, що росіяни ікру роздають як премію. Це "підстава" для американців.
У нас багато хто вважав, що США – надійний партнер, але, як ми бачимо, гегемон уже не той.
Загалом, малоймовірно, що до нового року Україна, Європа, США і Росія зможуть домовитися і підписати якийсь документ, проте ймовірність не нульова.
Припинення вогню із середньою вірогідністю можна буде домогтися у 2026 році, а ось до нового року це навряд чи станеться. Також малоймовірно, що Україні вдасться уникнути територіальних втрат. Ба більше, якщо бойові дії триватимуть, лінія фронту зсунеться ще більше на захід.
Якби в нас була стабільна лінія фронту і нормальна внутрішньополітична ситуація, і не було проблем із фінансуванням, а також постачанням озброєнь, то можна було б говорити, що Україна не піде на паскудний мир. Однак ситуація склалася для нас так, що нас просто заганяють у кут.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда
Андрій Володимирович Золотарьов (народився 15 травня 1965, Дніпропетровськ) – український політолог, керівник аналітичного центру "Третій сектор". Політконсультант Олександра Рябченка (1994), Володимира Литвина (1994), Юлії Тимошенко (1996-97), пише Вікіпедія.