Рішення США про надання Україні дозволу бити вглиб Росії – паліативне, тобто допомога наполовину.
Не секрет, що існує дефіцит ракет ATACMS. За різними версіями, їх взагалі було близько 1,5 тисячі одиниць, ракет ATACMS потрібної нам версії, тобто тих, що б’ють на 300 км, – менше тисячі. Скільки цих ракет уже використано, важко сказати. Так само не відомо, чи всі вони готові до експлуатації.
Надання Сполученими Штатами дозволу бити по Росії є важливим передусім із точки зору аналогічних дій європейців. Британія і Франція після США теж мають ухвалити відповідне рішення. Начебто їхнє рішення є, але офіційно це поки що не підтверджується. Зокрема, видання Le Monde повідомило, що Британія і Франція теж дозволяють Україні використовувати по Росії далекобійні крилаті ракети, але при цьому з’явилася додаткова інформація про те, що в Британії Storm Shadow є дефіцитом. Тому немає впевненості, що ці ракети будуть надіслані Україні.
Якщо йдеться про цілісну підтримку нашої країни, то дозвіл на використання далекобійних ракет має стосуватися не тільки Курської області, а всієї Росії. Крім того, додатково мають бути передані крилаті ракети AGM-158 для F-16, які мають базову дальність 300-370 км. Оскільки відомо, що інші британські та французькі ракети складно використовувати, тому що вони, м’яко кажучи, не дуже підходять для F-16 – вони підходять тільки для Су-24М або Су-24. І це створює певні обмеження для України.
Тому рішення Вашингтону про дозвіл є здебільшого політичним, аніж практичним. Воно має розблокувати рішення європейських країн і частково спрямоване на Німеччину.
Якщо в Німеччині відбудеться зміна уряду на початку 2025 року, і канцлером стане, наприклад, Мерц, то шансів у України отримати німецькі ракети буде набагато більше. Та й Шольц, напевно, погодився б надати Taurus, якби рішення США було чітко артикульоване з боку Вашингтону, особливо якби йшлося не тільки про ATACMS, але й про крилаті ракети AGM-158.
Крім того, Україні слід наполягати на тому, щоб допомога була не тільки у вигляді тактичних ракетних комплексів ATACMS, а й наступників цієї ракети – Precision Strike Missile, які мають базову дальність 500 км. Оскільки зараз американці довели дальність цієї ракети для своєї армії до 650 км, а компанії Raytheon Technologies та Northrop Grumman працюють над четвертою версією дальністю вже 1000 км, для американців не було б великою проблемою передати бодай невелику партію, тобто 20-30 ракет PrSM, у вигляді психологічної підтримки.
Можливість завдавати удари вглиб Росії дозволить нам уражати командні пункти, скупчення техніки і сили противника, тобто ті спроможності росіян, які готуються до розгортання. Це дуже важливо, як і ураження різноманітних складів боєприпасів. Тобто це можливість серйозно впливати на логістику противника. А оскільки це взагалі війна логістики, це дуже важливий момент.
Безумовно, цей дозвіл США стане суттєвою підтримкою Курської операції ЗСУ, але не тільки. Адже ми зможемо завдавати ударів і по інших ділянках фронту вглибині тилу ворога, маю на увазі окуповані території. Там також можна використовувати ці ракети для ураження логістичних центрів противника. Йдеться і про Кримський півострів, і про Донецьку та Луганську області, і про Запоріжжя, і про весь південь, де зараз побудовані логістичні можливості ворога через залізницю (як відомо, до Бердянська вже проведена залізниця).
Важко прогнозувати, коли ми побачимо використання ATACMS по російській території, зокрема, по Курщині. Адже ми не знаємо, чи то ці ракети вже поставили Україні, чи вони тільки на підході. Якщо ракети вже в Україні, вони можуть бути використані в будь-який момент; якщо вони на підході, то, як правило, до двох тижнів триває перевезення і забезпечення України новою зброєю.
Як може відповісти Росія на дозвіл США бити вглиб РФ? Насправді все, що Росія могла застосувати, вона вже застосовувала і застосовує. Тому ніякої особливої відповіді Росії тут не може бути, крім обурення, погроз, шантажу і всього того, що вже було. Ніякої ядерної відповіді не буде, навіть якщо лунатимуть погрози.
Валентин Бадрак, письменник, військовий експерт, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, спеціально для Главреда
Валентин Володимирович Бадрак (нар. 1968, Черкаси) – український письменник, публіцист. З 1999 року – директор неурядової аналітичної організації Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР). Автор низки книжок та публікацій у сфері мотивації людської діяльності, розвитку особистості, безпеки, а також безпеки держави. З липня 2006 року – член Громадської ради при Службі безпеки України, пише Вікіпедія.