Рекорди та парадокси: чим увійде в історію Верховна Рада дев’ятого скликання

Однопартійна більшість, турборежим, «довгий парламент» і слабка опозиція - ключові риси Ради IX скликання.

Наприкінці серпня відзначили шосту річницю початку роботи Верховної Ради України дев’ятого скликання. 2 вересня відкрилася рекордна – чотирнадцята – сесія цього складу українського парламенту. Але справа не тільки в формальних інформаційних приводах. Цей склад Верховної Ради України дійсно заслуговує особливої уваги. Він точно залишиться в історії українського парламентаризму (хоча і дуже неоднозначно), зокрема тому, що встановив цілу низку політичних рекордів і в багатьох вимірах виразно відрізняється від всіх попередніх скликань Верховної Ради України. Саме на це – на ключові особливості нинішнього складу українського парламенту – я хочу звернути увагу.

Головна і визначальна особливість Верховної Ради України дев’ятого скликання – однопартійна парламентська більшість. За весь час незалежної України у нас жодного разу не було такої ситуації, навіть в часи президентства Януковича (тоді була коаліційна парламентська більшість у складі Партії регіонів і Компартії). Формально, в першому складі Верховної Ради України, обраному ще в 1990-му році, більшість складали депутати, які були членами Комуністичної партії (ще КПРС). Але тоді ще був Радянський Союз, ще не було нових політичних партій. І не було самого інституту парламентської більшості.

Однопартійна парламентська більшість певною мірою спростила і прискорила ухвалення рішень Верховної Ради України дев’ятого скликання в перші місяці її роботи, але одночасно значно деформувала внутрішні парламентські процеси. Однак більш важливе інше - однопартійна парламентська більшість стала політичним підґрунтям і передумовою переходу до де-факто президентської форми правління, коли головним центром ухвалення рішення став Офіс Президента України. В умовах, коли сама парламентська фракція партії «Слуга народу» не була, і так і не стала самостійним, дієвим і самоорганізованим політичним суб’єктом, це врешті решт призвело до послаблення впливу і всього парламенту.

Зараз однопартійна парламентська більшість має скоріше формально-юридичний характер. Фактичної більшості у «Слуг народу» вже давно не має. Однак це компенсується (і далеко не в перший раз в історії українського парламентаризму) ситуативною більшістю, до якої крім «Слуг народу» входять деякі депутатські групи і окремі народні депутати з різних парламентських фракцій і груп. Можливо ми ще побачимо цікаві і суперечливі процеси навколо інституту парламентської більшості в нинішньому складі Верховної Ради України.

Ще одна важлива особливість дев’ятого скликання Верховної Ради України - це наш «довгий парламент». Цей термін відомий стосовно подій Англійської революції середини 17-го століття. Зараз в Україні з’явився власний «довгий парламент». Конституційний термін повноважень Верховної Ради України – п’ять років. Це не означає, що український парламент має працювати рівно п’ять років. За певних обставин його повноваження можуть бути достроково припинені. Або, як зараз, нинішнє скликання Верховної Ради буде працювати, поки не буде обраний новий склад парламенту. Верховна Рада України дев’ятого скликання працює вже шість років (що вже є рекордом для нашої політичної і парламентської історії), і може працювати ще довше, поки не завершиться війна. Головна причина такої ситуації – повномасштабна війна з Росією і правовий режим воєнного стану, який забороняє проведення виборів під час війни.

В контексті «довгого парламенту» варто звернути увагу на ще одну специфічну рису нинішнього складу Верховної Ради України. Мабуть вперше в історії української парламентаризму спостерігається тенденція втечі народних депутатів зі складу Верховної Ради. Поодинокі випадки відмови від мандату депутата парламенту були у нас і раніше. Але ніколи не було такої чітко вираженої тенденції. Ціла низка парламентарів вже відмовилась від свого депутатського статусу, але бажаючих це зробити – ще більше (парламентські джерела нараховують декілька десятків народних депутатів, які хочуть достроково піти зі складу Верховної Ради). У цього нового явища багато причин. Це, в першу чергу, політична девальвація статусу народного депутата України. Особистий політичний вплив депутата парламенту став значно меншим, ніж раніше, а обмежень і проблем, пов’язаних з депутатським статусом, стало значно більше.

Верховну Раду дев’ятого скликання відрізняє і те, що це склад парламенту, який більшу частину своєї каденції працює в надзвичайних умовах (епідемія Covid-19, карантин, повномасштабна війна з росією, робота в умовах воєнного стану). Це накладало відчутний відбиток і на специфіку парламентської діяльності, а також сприяло зменшенню парламентського впливу в системі державного управління. В надзвичайних умовах вирішальну роль грають Президент України, виконавча влада, а також силові структури (або органи державної влади, які мають додаткові повноваження в надзвичайних умовах), але не представницькі органи влади.

Ще одна специфічна риса Верховної Ради України дев’ятого скликання полягає в тому, що це парламент «нових обличь». В умовах незалежної України парламент вперше оновився на 80%. В першу чергу це відбулося за рахунок партії «Слуга народу», яка отримала більшість місць у Верховній Раді, і серед її депутатів, жоден не обирався раніше до українського парламенту. Взагалі у виборчому списку цієї партії на парламентських виборах 2019 року не було жодного колишнього депутата парламенту. Це був свідомий політичний підхід команди Володимира Зеленського для демонстрації того, що до влади йдуть абсолютно нові люди.

Це також був найбільш молодий склад Верховної Ради України за всю історію сучасного українського парламентаризму. Середній вік депутатів цього скликання становив близько 41 року. Близько 30 % депутатів були молодшими за 35 років, більшість депутатів цього скликання були у віці від 30 до 40 років. Якщо згадувати про демографічні показники структури цього скликання Верховної Ради, то є ще один рекорд – серед обраних в 2019 році народних депутатів майже 21% складали жінки.

Парадокс в тому, що це якраз те, чого хотіли більшість виборців у 2019 році, а насправді і раніше. Хотіли нових, молодих, «незайманих» (в політичному сенсі, звісно). Отримали. Але швидко з’ясувалось (і для Володимира Зеленського, і для багатьох його прихильників), що новизна, політична «незайманість», молодість, зовсім не гарантують нової і більш високої якості парламентаризму. В багатьох індивідуальних випадках сталося скоріше навпаки.

Коли згадують Верховну Раду дев’ятого скликання, то, як правило, критикують монобільшість. Але слід зазначити, що цей склад парламенту має найбільш слабку опозицію за весь час сучасного українського парламентаризму. Така ситуація склалася спочатку внаслідок політико-ідеологічних розколів в таборі опозиції – одна її частина була проросійською, а інша, навпаки, нападала на Зеленського з націонал-патріотичних позицій. Після 24 лютого 2022 року на послаблення опозиції потужно спрацював чинник війни. Проросійська опозиція була розгромлена і деморалізована, її залишки перейшли на бік влади хоча б заради власного порятунку. Націонал-патріотична опозиція перші півтора роки війни опинилися в стані невизначеності. І Зеленський дуже гідно проявив себе, тому критикувати його було незручно, та й будь яка суто політична критика влади в той період могла сприйматись як сприяння ворогу. Тільки з осені 2023 року націонал-патріотична опозиція поступово почала відновлювати свою критичну позицію щодо дій влади. Але парламентська опозиція залишається достатньо розпорошеною, і відчутно слабкою як в кількісному , так і в якісному вимірі. До того ж, всі парламентські опозиційні лідери не користуються довірою абсолютної більшості українських громадян.

Ще одна специфічна особливість нинішнього складу Верховної Ради – ціла низка народних депутатів опинилась за гратами, дехто втік за кордон, декілька десятків парламентарів знаходиться під слідством. Між іншим, все це наслідок одного з досягнень Верховної Ради України дев’ятого скликання – скасування депутатської недоторканості. Правові претензії до чималої кількості народних депутатів по’вязані або з порушенням норм антикорупційного законодавства, або з тим, що вони підозрюються в державній зраді.

Нинішній склад Верховної Ради України залишиться в історії українського парламентаризму завдяки ще одному своєму досягненню, правда специфічному, - турборежиму. Так назвали надзвичайно швидке ухвалення законів у сесійній залі, часто - без достатнього обговорення і за скороченою процедурою. Вже в перший день роботи цього складу парламенту України відбулося 175 голосувань, було розглянуто 27 питань порядку денного. Переважно це були кадрові рішення. Але було і рішення, яке стосувалося зміни однієї з норм Конституції України – скасування депутатської недоторканності. Гостра дискусія навколо цієї норми тривала в Україні більше 20 років. Тому це було і значуще і символічне рішення. Як вже зазначалось, це рішення мало наслідки в тому числі для депутатів, які його проголосували.

В перший місяць своєї роботи – у вересні 2019 року - Верховна Рада дев’ятого скликання ухвалила 94 законопроекти, а також 267 постанов. Турборежим в роботі цього складу парламенту тривав недовго – близько двох місяців, але запам’ятався і увійшов в історію українського парламенту. Однак менш відомо, що нинішній склад Верховної Ради України включав турборежим ще один раз – в перші місяці після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тоді за свою сьому сесію цей склад парламенту ухвалив 266 законів, що також стало рекордом.

При всіх своїх рекордах, різноманітних і неоднозначних досягненнях Верховна Рада України дев’ятого скликання мала найменший вплив на політичний процеси і на систему влади в Україні в порівнянні з усіма своїми попередницями. Це є наслідком і однопартійної парламентської більшості, і слабкої парламентської опозиції, і де-факто президентської форми правління. Це також повчальний урок для наступного складу Верховної Ради України.

Але каденція нинішнього парламентського скликання ще не завершена. І хто знає, може Верховна Рада України дев’ятого скликання ще нас здивує (бажано приємно)?

Джерело