Наступ РФ продовжується і закінчуватися не збирається. За тиждень до так званих мирних ініціатив російського диктатора інтенсивність бойових зіткнень зросла удвічі — до 270 за даними Генерального штабу Збройних Сил України. До цього фіксували приблизно 130 зіткнень на добу.
Це свідчить про масштабну інтенсифікацію наступу вздовж усієї протяжності російсько-українського кордону. Вочевидь, російське командування не планує чекати на літній період (червень або липень) для розгортання повномасштабних дій. 15 травня можливо відбудеться зустріч у Стамбулі, і, зважаючи на заяви російської сторони про нібито тактичні переваги на лінії фронту, вони намагатимуться використати тиск на військово-політичні рішення як США, так і України.
Таким чином, травень може стати критичним моментом у плані здатності Сил оборони України утримувати лінію бойового зіткнення. Те, що відбувається наразі, — це оперативне завдання, а не завдання тактичного рівня. Хоча відстань до адміністративних кордонів Дніпропетровської області на Новопавлівському напрямку становить близько 5 км, а на Покровському — до 7 км, мова йде вже про прорив саме оперативного рівня.
Метою таких дій є створення передумов для покращення позицій РФ під час так званого мирного діалогу. Їхнє основне завдання зараз — захопити села Костянтинопіль, Богатир, селище Розлив та вийти на адміністративний кордон Дніпропетровської області.
Аналогічна ситуація спостерігається і по Покровському напрямку. Має місце різка інтенсифікація бойових дій одразу по кількох напрямках. Зокрема — з району Шевченка, значна частина якого вже знову під окупацією. Це створює загрозу виходу безпосередньо на Покровськ. Окупанти також намагаються прорватися до траси Покровськ — Костянтинівка, що загрожує обом містам.
Їхнє основне завдання у травні — затягнути ситуацію, одночасно спробувавши вирішити питання виходу на адмінкордони Дніпропетровської області. Паралельно будуть вирішувати питання перенесення театру бойових дій на Слов’янсько-Краматорський напрямок. Невипадковою є нинішня інтенсивність боїв на Костянтинівському напрямку, фактично вже розпочалися бої за Костянтинівку — з західного напрямку ворог підходить до передмістя.
Також триває тиск і на Торецькому напрямку, тобто атаки ведуться відразу на кількох ділянках фронту. Проте основний акцент наразі — це напрямок на Новоолександрівку, де противник має тактичні успіхи.
Загроза поточної ситуації для сил оборони України у тому, що йдеться про чотири найбільші промислові міста Донецької області — це не лише Костянтинівка, а й Дружківка, Краматорськ і у першу чергу — Слов’янськ.
Слов’янськ має критичне значення, зокрема через розташовані поруч найбільші в Європі родовища сланцевого газу. Втрата контролю над цими родовищами може не дозволити українській стороні реалізувати положення договору про спільний видобуток надр зі США. У разі збереження контролю над родовищами Сил оборони, Україна матиме шанс досягти енергетичної незалежності або суттєво до неї наблизитися.
Не випадково у 2014 році Гіркін зі своїми загонами рушив саме на Слов’янськ — щоб заблокувати можливість видобутку сланцевого газу, зокрема, американською компанією Shell. Також невипадково всеукраїнське об’єднання «Свобода» ще у 2012 році — задовго до початку АТО — виступало проти видобутку сланцевого газу в Україні.
Основна подія найближчого часу — це загострення саме на Донецькому напрямку. Йдеться про спробу РФ взяти під повний контроль територію Донецької області. Крім того, тиск здійснюватиметься й на Лиманському та Сіверському напрямках — у контексті остаточного захоплення Луганської області, де, за великим рахунком, під українським контролем залишаються лише два села.
Отже, травень буде відзначений високим рівнем можливої військової ескалації з боку РФ. Але розвиток подій значною мірою залежатиме від результатів візиту до РФ Віткоффа і тих аргументів, які він озвучить.
Якщо ці найближчі два дні продемонструють, що країни Заходу не блефують у питанні економічних санкцій, можна буде очікувати відповідної реакції. Певний стримуючий фактор має бути – якщо він спрацює до початку можливих прямих переговорів між Україною та Росією, тоді наші побоювання можуть виявитися передчасними.
Але якщо виходити з риторики РФ про те, що їх «санкціями не налякати», і заяв Пєскова про тактичну перевагу Росії на лінії фронту, відповідно до чого РФ не вважатиме за доцільне йти на мирні переговори, тоді можлива імітація переговорного процесу як прикриття для подальшого просування вглиб української території.
Це — найбільш загрозливий сценарій на найближчий період, зокрема на травень. Не варто зараз загадувати наперед на літо — спершу слід розібратися з ситуацією в поточному місяці. Якщо Росія дійсно погодиться на 30-денне перемир’я, то, перш за все, вона здійснить передислокацію оперативних резервів. Бо наразі Росія практично не має можливості здійснювати таку передислокацію, навіть звичайну ротацію особового складу. Це пояснюється тим, що українська сторона має тотальну перевагу в засобах «малого повітря», у FPV-дронах. Фактично створено «сіру зону», де ворог не може здійснити ані евакуацію поранених, ані підвезення боєкомплекту, ані переміщення та накопичення оперативних резервів.
Саме тому російська сторона раз по разу оголошувала односторонні «перемир’я» — щоб отримати хоча б кілька днів для реалізації цих планів. Зверніть увагу: після кожної такої «мирної ініціативи» майже одразу відбувалося загострення ситуації на лінії бойового зіткнення.
Тож якщо Росія погодиться на умовні 30 днів перемир’я, варто очікувати, що цей час буде використано нею для передислокації, накопичення боєкомплекту, перегрупування та підготовки до нової хвилі наступу вглиб української території.
Я скептично ставлюся до можливості реального завершення війни. Адже навіть якщо припустити, що 15 травня сторони домовляються про припинення вогню — що скаже Путін своєму внутрішньому споживачеві? Про те, що чотири роки війни, мільйон втрат, 35% Донецької області під контролем України, а жоден пункт «СВО» не виконано — ні денацифікації, ні демілітаризації? Тобто йому немає що їм «продати».
Тому, на мій погляд, Росія й надалі імітуватиме дипломатичну активність, висуватиме нові ініціативи, створюватиме тактичні пастки для України та США. Але головне для них — під прикриттям дипломатичних маневрів намагатися досягати тактичних успіхів на фронті.
Це буде ситуація, подібна до тієї, яку ми вже бачили під час Мінських домовленостей – росіяни намагатимуться копіювати той самий сценарій. Недарма зараз на переговорний трек повернули Ушакова — одного з найбільш досвідчених дипломатів РФ, “важку артилерію”. Подивіться, хто бере участь у переговорах — це не випадкові люди. Там і Бєсєда, який безпосередньо курує український напрямок, тобто добре обізнаний зі специфікою українського питання.
Зараз Росія намагатиметься максимально виграти час. Їм конче потрібна літня кампанія у класичному розумінні. Не травень, не липень — а саме період до початку осені. Коли зникне зелень, погіршаться умови для використання важкої та колісної бронетехніки, і з’явиться вікно можливостей для нової хвилі активних дій.
Тому зараз у них завдання — максимально імітувати процес переговорів.
Дмитро Снєгирьов, військовий аналітик, співголова громадської ініціативи «Права справа», спеціально для Главреду
Дмитро Снєгирьов (11 жовтня 1971, Луганськ) – експерт з військових питань, блогер. Історик та юрист. Співголова громадської ініціативи "Права справа".
Виступає на радіо, телебаченні та Інтернет-ресурсах у якості експерта з військової та політичної тематики.