Потоплення ракетного крейсера "Москва" - дуже важливий момент цієї війни. Знищення флагмана російського Чорноморського флоту, що здійснював командні функції, озброєного крилатими ракетами і прикривав значну частину регіону з неба, крім очевидного військового значення, має високу символічну ціну.
Є очевидні речі: і те, що ракетний крейсер - гвардійський! - носив ім'я російської столиці, і те, що саме його відправили за відомою адресою прикордонники з острова Зміїний, і ось він, нарешті, дійшов. А є й інші обставини, не настільки яскраві, але вельми багатозначні.
"Російський військовий корабель" був закладений у 1976 році, коли Леонід Ілліч Брежнєв вже насилу справлявся зі своїми язиком і щелепою, але нікому в голову не могло прийти, що Радянському Союзу залишилося півтора десятка років. СРСР ніколи не відрізнявся передовими технологіями у військово-морському будівництві, і тодішня розробка була не тільки аж ніяк не проривною, але і досить безглуздою. Як вказує австрійський військовий експерт Том Купер, ракетний крейсер такого типу напханий різноманітними боєприпасами настільки, що це перетворює його в порохову бочку при серйозному попаданні. Запобігти потраплянню повинні були б складні системи захисту, але їх ефективність виявилася такою, як виявилася.
Крейсер призначався на злам вже в 90-е, і тільки втручання Лужкова, мера Москви, врятувало його від утилізації. Майже десяток років корабель простояв на Миколаївській верфі, де з нього зняли частину обладнання, зате очистили від іржі і пофарбували перед тим, як відігнати в Севастополь. Свіжа фарба, звичайно, теж захищає, але не від ракет. І той факт, що» Москва", застаріла ще при створенні сорок з гаком років тому, вважалася гордістю Чорноморського флоту Росії і стала його флагманським кораблем, дуже барвисто описує стан як флоту, так і збройних сил в цілому, та й країни, що застрягла в безпробудному совку.
Політологи Марія Снєгова і Кирило Петров проаналізували правлячий шар путінської епохи і виявили, що зараз, тридцять років після розпаду СРСР, він на 60% складається з радянських номенклатурних чинів, тих, хто на 1991 рік займав середні і нижні позиції. Їх в два рази більше, ніж силовиків, які, як вважається, складають основу режиму. Так, складають, але саме в поєднанні і симбіозі з радянськими партгоспдіячами. З чого політологи роблять закономірний висновок: фактичної зміни еліти після розпаду Радянського Союзу в Росії не відбулося, був бунт номенклатурних низів. Після деякої кризи автократична система відновилася у вигляді режиму персонального правління, який, зміцнившись силовиками, не без мстивого задоволення відтворює радянські практики управління і радянські ж ідеологічні кліше.
У цьому сенсі зараз йде війна України з Радянським Союзом, що намагається помститися втікачці, і її розгромом щось запально довести проклятому заходу. На озброєнні у агресора ті ж старі залізяки, трохи перефарбовані, і аплодують війні ображені життям квазірадянські люди, яким легше самоствердитися на чужій біді, ніж побудувати своє щастя.
Історії явлений відштовхуючий соціально-психологічний виверт, патологія розвитку цілого народу. На жаль, його хвороба стала важкою проблемою для українців, на щастя – не тільки для українців, що дає не надію – впевненість у перемозі. Та й Росія, йдучи по стопах СРСР, неодмінно зробить все для свого програшу. Традиції дійсно потужна штука.