Росія катує систематично і з фантазією: навіщо РФ виходить із конвенції про запобігання катуванням

Жодні конвенції не стримували Росію від катування українських полонених, і ця практика збережеться, бо світ дозволяє РФ діяти жорстоко і зухвало.

Росія збирається вийти з Європейської конвенції про запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Але такий крок навряд може вплинути на ситуацію, оскільки по факту конвенція в РФ не застосовувалася. Гіркий досвід тисяч українців, затриманих після початку повномасштабного вторгнення – військовополонених та цивільних – доводить, що катування для РФ – системна політика, яку вона припиняти не збирається.

Росія приєдналася до конвенції у 90-х, це дало право комітету із запобігання катуванням безперешкодно відвідувати місця позбавлення волі – не лише тюрми, але, й, скажімо, поліцейські відділки та міграційні центри, моніторити умови утримання ув’язнених і фіксувати випадки катувань або жорстокого поводження. Певний час Росія допускала моніторів до в’язниць, але від початку повномасштабного вторгнення в Україну моніторингові візити припинилися. Саме у цей час російська система почала наповнювати СІЗО та колонії громадянами України, затриманими на окупованих територіях чи взятими в полон на полі бою.

Через повномасштабне вторгнення в Україну в березні 2022 року Росію виключили з Ради Європи. І після цього відносини між ЄС та РФ тільки погіршувалися. Росія дедалі частіше робить вигляд, що європейські санкції, європейський тиск та європейські механізми її не цікавлять. Цей підхід Росія намагається застосувати і в «переговорах про мир в Україні», коли заявляє, що говоритиме лише з США і Китаєм.

Вихід з Європейської конвенції проти катувань – це один із таких демонстративних кроків. Адже РФ залишається учасницею схожої конвенції – оонівської проти катувань. І вона є також важливою, оскільки дозволяє звернення до Міжнародного суду ООН на рівні міждержавних позовів.

Чому Росія виходить з однієї конвенції, але залишається в іншій, можна припустити. Є підстави підозрювати, що вона хоче сама спробувати використати оонівські механізми проти України, намагаючись прикинутися жертвою. Від початку вторгнення Росія на майданчиках ООН виступає з постійними обвинуваченнями та «фактами» «порушень» з боку України. Вона активна в ООН, скликає термінові засідання, коли Україна завдає ударів у відповідь, руйнуючи військові цілі на російській території. Таким чином, Росія намагається приховати свої агресивні дії щодо України, ховаючись під маскою жертви.

Щодо дій РФ в межах країни, то жодні конвенції її не стримували. Через те, що з початком повномасштабного вторгнення чимало громадян України опиняються у російському полоні, ми маємо свідчення про практики, які РФ застосовує до них у таких закладах.

Міжнародні організації, зокрема й ООН, з 2014 року у своїх звітах про ситуацію з правами людини на території РФ зазначають, що 90% військовополонених або затриманих цивільних піддаються катуванням. Медійна ініціатива за права людини опитує численних військовослужбовців і цивільних, які були затримані росіянами, а потім повернуті в Україну за обміном, і ми можемо констатувати: кожна людина (кожна!) згадує, що до неї застосовували катування на різних етапах утримання. І все це за зачиненими дверима. Наглядачам тюрм, військовим, «феесбешникам» дозволено застосовувати катування, немає жодного мораторію на застосування сили.

В українців, які потрапляють до російського полону, страшенно погіршується стан здоров’я. Тіла військовослужбовців або цивільних, які повертають з російських в’язниць, також містять численні сліди тортур та побиття. Також відомі випадки смертей у полоні. У російському затриманні загинула журналістка Вікторія Рощина та мер міста Дніпрорудне Запорізької області Євген Матвєєв. Усі обставини нам невідомі, але вже очевидно, що смерть в обох випадках настала в результаті тортур, яким цих людей піддавали росіяни після затримання.

Так, військовослужбовець може потрапити в полон під час війни – кожна зі сторін намагається зменшити боєздатність противника, а Женевські конвенції регулюють спеціальний захищений статус військовополонених. Усі держави-учасниці конвенцій зобов’язані забезпечити гуманне поводження з військовополоненими, а після закінчення активних бойових дій їх мають негайно звільнити. Але для Росії не існує Женевських конвенцій, кожну статтю яких вона порушує – Росія давно написала свої, так звані, московські конвенції, і там немає мораторію на жорстокість.

Чому Росія катує українців? Процитую військовослужбовця, повернутого з полону: «Росіяни нас ненавидять, тому не можуть до нас ставитися добре або за Женевськими конвенціями». Військовослужбовці, які потрапили в полон на Азовсталі і яким гарантували гідне утримання в полоні, зазначають, що росіяни просто отримували задоволення, принижуючи їх. Напевно, ненависть є найголовнішою причиною застосування тортур щодо українців. Грубо кажучи, там б’ють і принижують просто за те, що ти українець. Росіянам подобається принижувати українців, називати лайливими словами, примушувати вивчати промови Путіна, російські пісні та гімн РФ.

Ще одна ймовірна причина застосування катувань – бажання назвати військовополонених терористами, змусити їх підписати явку з повинною. Змушують це робити представників Азова, Айдара, Донбаса, 48-й окремого штурмового батальйону ім. Номана Челебіджіхана. Інших військовополонених змушують визнавати, що вони вчинили злочини проти цивільного населення: вбивства, зґвалтування або напад на цивільну інфраструктуру. Б’ють, допоки людина не підпише якесь «зізнання» або порожній аркуш паперу, де потім буде надруковано те, що треба Росії. Від деяких військових, що повернулися з полону, ми чули, що керівники певних місць утримання навіть заохочують тортури.

У Росії вдаються до найрізноманітніших катувань: побиття, погрози зґвалтуванням або зґвалтування (і чоловіків, і жінок), катування електричним струмом. У багатьох місцях утримання в Росії є спеціальні кімнати для цього – «пыточные», де застосовують, наприклад «тапік». Електрошокерами частіше б’ють у душі. Або ж просто виганяють усіх із камери і б’ють, наприклад, за те, що за дві секунди не встигли лягти спати під час відбою. Ще приклад – дають дуже гарячу їжу і забирають її за 30 секунд, але полонені дуже голодні, тож хапають і цю гарячу їжу за секунди, в результаті отримують опіки. Ще там можуть не давати спати кілька діб поспіль: полонені мають стояти при увімкненому світлі й не спати або ще й виконувати якісь фізичні вправи – відтискання. Це може тривати добу, дві, а то й більше.

Один із звільнених з російського полону військовослужбовець зазначив, що у полоні 70% росіян катують наших «за методичкою» (це те, що ми вище перелічили), а 30% вмикають фантазію. А фантазія у них необмежена…

Ми говорили з одним військовослужбовцем, який отримав травму під час вибуху у «Бараці 200», і в полоні йому ампутували ногу. Його змушували стояти, бігати, ходити, як і решту полонених.

Втім, не можна сказати, що виходом із Європейської конвенції про запобігання катуванням Росія розв’язує собі руки для більш жорстоких катувань – вона розв’язала собі руки вже давно. У цьому контексті вихід або не вихід РФ із конвенції не має жодного значення, бо Росія сама для себе встановлює правила і живе виключно за ними. Росія могла вчинити акт агресії проти України і вчинила – і за це вона не була покарана жодним чином. Російський наглядач у тюрмі може катувати полоненого і катує – і не отримує покарання за це.

У Росії є «ручна» філія Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ця структура мала би контролювати умови утримання полонених, зупиняти порушення. Але ж ні, представник МКЧХ говорить із полоненим у присутності «феесбешника» або представника колонії, який знімає розмову на камеру. Звісно ж, за таких умов кожен полонений відповість, що умови утримання гідні, і з ним добре поводяться. Ці зустрічі мають бути конфіденційними, бо тільки тоді полонений зможе зізнатися, що його катують.

Ніхто не може зупинити Росію в її діях щодо її власних громадян і полонених всередині закритої країни. Росія катує систематично, а її вихід із Європейської конвенції про запобігання катуванням є просто доказом того, що вона нічого не збирається змінювати в цій практиці. Якщо злочинця не хочуть або не можуть покарати за вчинений злочин, це породжує ланцюг нових і нових злочинів та більш зухвалу його поведінку.

А світ поки що дозволяє Росії діяти так, зокрема й катувати. Тому так важливо Україні працювати над досягненням справедливості і притягненням до відповідальності РФ та її топ-керівництва.

Тетяна Катриченко, голова Медійної ініціативи за права людини, спеціально для Главреда