Нещодавно в полонених росіян питають: ми вас брали в полон там-то. Що ж ви там загадили все, де спите, там і сміття?.. Що з вами? Як так можна?..
Зараз, коли вони відповзли з наших земель, ми спостерігаємо те ж саме, що і на Київщині. Зниклі цивільні, знайдені в лісопосадках з відрізаними вухами. Пограбовані будинки. Ні розвитку, ні щастя - окрім того, що зі шкіл вилучили підручники українською, та насмітили, награбували, повбивали, познущалися.
Місцеві у нас телефонують у звільнені містечка - там повним ходом варять борщі та запрошують ЗСУ додому. Зривають плакати про "ми одін народ с рассієй". Мені здається, що тут криється інша причина. Не ми, українці, один з ними народ - а вони, безхатченки, без нації, без культури, хочуть стати одним народом з нами. Притулитися до "породи". До "якості". До перспективи. Навіть якщо вони давно не розуміють причин і наслідків. Навіть якщо вивчили "історію", де Київська Русь - це росія, а "Альоша Поповіч" - російський богатир.
Відповзли так, що хочеться після них помити руки. Струсити весь бруд, що вони нам принесли. Там тепер Сімоньян "співає" про те, як було класно - ми співали, танцювали, жили разом, і ось це і є на її погляд єдиний варіант майбутнього. І на переговори натякають.
А по факту наші ЗСУ навряд чи колись тепер зрушать з кордонів з росією. Можливо хіба в бік росії, якщо її треба буде трохи посунути.
Ну і цікаво, чи дійде абстрактій маші чи міші з тої сторони - нащо їх війська гинули тисячами в тому ж Ізюмі чи Балаклії? Нащо? Задля чого? Тепер же ж ні референдумів, ні підтримки населення, ні освіти російською, ні безкоштовної робочої сили та військового м'яса, яке можна було брати на окупованих територіях та гнати поперед себе під кулі. А від нас до них потекли струмки не дуже якісних колаборантів. Не дуже якісних для будь якої країни, а тому ніякої вигоди чи покращення росіянам такі нові мешканці не додадуть. У нас чистіше - у них тепер брудніше.
Звісно, а як інакше?