Найскладнішою частиною цього плану є питання гарантій – гарантій, того, що Путін дотримуватиметься хоча б чогось досягнутого на геополітичних торгах із Трампом.
Якщо узагальнити всі інсайди та висловлювання впливових західних інфлюенсерів після виборів у США, можна припустити, що Трамп, а, отже, і Захід готують для України суміш фінського та корейського варіантів, коли Україні наполегливо запропонують:
Тимчасовий нейтралітет на термін від 5-ти до 20-ти років. Неофіційно кажучи – до смерті Путіна, коли геополітичні умови можуть змінитися на краще. Схожу історію пройшла Фінляндія, яка після втрати території змушена була дотримуватися нейтралітету, поки не настали сприятливі геополітичні умови для її вступу в НАТО.
Де факто втрачені території, які Україна не визнає російськими, але суверенітет Києва над ними поновиться винятково за нових геополітичних умов, тобто за умов системної кризи в Росії.
Тісне співробітництво з ЄС та НАТО, яке, однак не міститиме конкретних термінів щодо повноправної участі України у ключових західних союзах.
Значне постачання американської зброї, в тому числі далекобійної, яку можна буде застосувати лише у разі поновлення російської агресії.
Гроші на відновлення країни.
Цей сценарій паузи у війні, на думку новообраного американського істеблішменту, кращий ніж «війна на виснаження», яку по факту обстоює адміністрація Байдена. Як висловився впливовий республіканець Марко Рубіо, якого називають ймовірним держсекретарем в адміністрації Трампа, «українці були неймовірно хоробрими, коли протистояли Росії, але зрештою, це патова війна, і вона повинна бути доведена до завершення".
Аби завершення війни було реальним США пропонуватимуть Путіну:
Поступове зняття санкцій з Росії. Щоби хто не казав, але антиросійські санкції, особливо у царині технологій дуже шкодять Росії, створюючи як мінімум безнадійно неконкурентні умови для її економіки.
Повернення росії та особисто путіна у статус пристойних політиків, з якими можна сідати за один стіл. Можливість «вирішувати долю світу»
разом із США було давньою фантазією Путіна. Звісно, Трамп ніколи не виконуватиме цю його фантазію, але принаймні зробити ілюзію повернення росії у клуб впливових країн заради паузи у війні Трамп може.
Обіцянку, що Україна не зможе приєднатися до НАТО, яке Путін зможе продати як величезну перемогу.
Окуповані території по факту лишатимуться за Росією – ніякої «мирної угоди» між Києвом та Москвою звісно не буде, але буде режим «припинення вогню» за корейським сценарієм.
Завдяки такому миру Трамп зможе:
Продемонструвати яскравий контраст з Байденом, який попри всі зусилля не зміг досягти миру ні в Україні, ні на Близькому Сході. Важливо пам’ятати, що для американців відповідно до соціологічних опитувань «план миру» від Трампа виглядає привабливіше, ніж політика Байдена.
Показати американцям «заощадження коштів» американських платників податків. Тема «зайвих витрат» постійно звучала і звучить у риториці Трампа .
Змусити Європу нарешті збільшувати військові бюджети та брати відповідальність за власну безпеку. Ще за першої каденції він постійно наголошував, що Європа не доплачує за власну безпеку.
Важливо! - Зосередитися на Китаї, який для Трампа більша загроза, ніж Росія, і союз між якими, на думку Трампа, треба обов’язково зруйнувати.
Найскладнішою частиною цього плану є питання гарантій – гарантій, того, що Путін дотримуватиметься хоча б чогось досягнутого на геополітичних торгах із Трампом. Поки суттєвою гарантією виглядає лише озброєння, яке Трамп може надати Україні. Інша гарантія у вигляді «демілітаризованої зони» та миротворчого контингенту за участі європейців, але без участі американців, про який написали кілька видань виглядає поки незрозуміло і навіть утопічно.
Але в будь-якому разі саме гарантії виконання угод мають стати в центрі попередніх консультацій та фінальних угод. І не тому, що Трамп дуже любить мир в Україні. А тому, що Трампу буде важливо аби досягнуті ним угоди виконувались. Інакше одне із його найгучніших передвиборчих зобов’язань виявляться порожніми словами. А сильне лідерство, про яке вперто повторює обраний президент США не може собі дозволити всесвітнього фейлу.
Хто такий Сергій Таран
Таран Сергій Вікторович (12 грудня 1969, Київ) — український політолог, син політика Віктора Тарана (Терена) та брат політолога Віктора Тарана, член політичної партії «Європейська Солідарність». Депутат Київської міської ради.
Закінчив з червоним дипломом Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом «журналістика» (1993 р.), а також з відзнакою — магістратуру Амстердамського університету за фахом «суспільні науки» (1998 р.).
З 1993 по 1996 рр. працював в українських виданнях «Молодь України», «Розбудова державі», аналітичному тижневику УНІАН.
Співзасновник Інституту масової інформації (1995 р.), — експертної організації, яка опікується захистом свободи слова в Україні, пише Вікіпедія.