Білоруський аналітик, експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич вважає, що Україні варто шукати партнерів поза переговорним трикутником із США та країною-агресором РФ і змінити склад посередників, залучивши ЄС, Китай і Туреччину. Автор пояснює, чому кліматичний саміт COP31 в Анталії може стати шансом для власної гри Києва і яку роль у цьому має відіграти МЗС. Публікуємо його роздуми.
Чи може Україна почати свою гру в переговорах
Смію стверджувати, що так, і є можливість зробити це швидко
Цей пост буде не про Трампа і не про Путіна. Точніше, не стільки і не лише про них. У ситуації, що склалася, для України важливо шукати партнерства поза переговорним трикутником США-Україна-РФ. Хоча б тому що два учасники формату прагнуть домовитися ціною поступок з боку України. Причому обидва розуміють, що обмежені в часі. Якщо трек, який триває з початку 2025 року, не дасть результатів, виникне природне питання «а чи не час перезавантажити майданчик». Зокрема (або насамперед) за рахунок зміни складу посередників. Де США будуть, але будуть одним із, а не ключовим і єдиним гравцем. Хто може увійти? Частина держав ЄС, само собою. КНР - можливо і найімовірніше. Туреччина - бажано. Можливо, хтось іще.
Але тут важлива така річ, як готова концепція нових рамок, згода потенційних учасників. І, бажано, легітимізація процесу - підтримка з боку інших держав. Бажано, якомога більшої кількості.
Для таких завдань потрібна активність... ні, не Офісу президента, а насамперед МЗС України вже вчора. І лише як «додатковий» елемент - відправлення переговорних груп. Це щонайменше 5 напрямків: Німеччина, Франція (ЄС), Британія, Туреччина, КНР. Можливо, країни Перської затоки. Часу мало, вкрай мало. І логічний попередній висновок - завдання на пів року. Хоча б домовитися про зустрічі та об’їздити.
А якщо я не погоджуся? Адже існують чудові можливості організації зустрічей у кулуарах великих самітів. Куди приїжджають лідери держав або прем’єри чи керівники МЗС. Погодьтеся, зручно.
Чи будуть такі саміти? Так. Причому скоро. Йдеться про 31-шу конференцію ООН зі зміни клімату COP 31. Яка пройде в турецькій Анталії з 9 по 20 листопада. Причому 11-12 буде саміт лідерів держав. Тобто приїдуть ті, хто нам потрібен. Держави ЄС - так. Туреччина - приймаюча сторона. Китай - однозначно так, оскільки така конференція є важливим етапом просування цивілізаційних ініціатив Пекіна. А також механізмом лобіювання і просування китайських зелених технологій. США? А от Штатів, імовірно, не буде. Але вони для консультацій щодо зміни формату і не потрібні на цьому етапі.
Тобто для України логічно планувати участь у такій конференції якщо не на рівні президента, то на рівні прем’єра або міністра закордонних справ. Це як мінімум.
Другий мінімум - концепція трансформації переговорних рамок. Простіше кажучи, розуміння, кого ми хотіли б запросити в посередники і з якою функцією.
Якщо мінімум є, питання в організації процесу. І тут дивимося, де буде організовано саміт: Туреччина. Тобто один із посередників, держава, зацікавлена брати участь у переговорах. І яка має свої плани щодо майбутнього Чорного моря і Кавказу. Де немає місця домінуванню РФ. Таким чином, можна (за умови комунікації з турками) отримати підтримку в організації потрібних зустрічей. А потім - підтримку в легітимізації процесу.
І ось тут, на тлі нещодавніх подій, можна оцінити рівень готовності МЗС України до розв’язання (самостійного) масштабних завдань.
У разі успіху і наявності 12 листопада готових концепцій переформатування рамок переговорів буде легше говорити і з США. Трамп буде в люті, але він розумітиме, що або м’якша позиція щодо України, або формат ризикує змінитися дуже скоро. І його ідеї заробити на статусі ексклюзивного посередника обнуляються.
Одним словом, шанс для власної гри є. І це може спрацювати, якщо ключові інституції зберегли здатність діяти нешаблонно. Подивимося.
Білоруський аналітик, публіцист, блогер, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього. Автор аналітичних публікацій про білоруську та українську політику та економіку. Дослідницькі інтереси: еволюція політичних систем і політичних інститутів у країнах, що переживають трансформацію; суспільні відносини, можливості корекції системи відносин і впливу на неї; зв’язок економічних відносин і міжнародної політики, взаємний вплив; регіональна політика – Східна Європа і Причорномор’я. Розробив низку навчальних програм та тренінгів з комунікацій, політичних кампаній, пише uifuture.org.
З червня 2024 року – головний експерт з питань вивчення Росії Українського институту майбутнього.