Ігор Луценко, військовослужбовець ЗСУ та громадський діяч, аналізує психологію військового управління та пояснює, чому армія самостійно ніколи не визнає кількість особового складу достатньою. На думку автора, розв'язання цієї кризи лежить виключно у площині політичної волі та реальних статистичних показників.
Докладніше про те, як подолати замкнене коло невизначеності — у матеріалі нижче.
Омріяні "терміни служби" - це чиста, сувора математика. Немає змісту кричати чи плакати. Держава тут буде максимально твердою: поки не буде чітко і без сумнівів визначено момент, коли нас можуть безпечно відпустити, без катастрофічних наслідків для фронту - нас не відпустять.
А коли можна буде відпустити?
Тоді, коли буде зрозуміло, що кількість людей на фронті, в реальній війні ДОСТАТНЯ.
Як ви вже мабуть відчули, саме цей момент - визначення ДОСТАТНЬОЇ кількості чисельності Сил оборони - є найбільш слабкою і непевною ланкою.
Чому?
Тому що військова система сама ніколи не насититься людьми. Скільки їй не дай - буде мало.
Поставте себе на місце будь-якого командира. Уявіть, що вам постачають безкоштовних виконавців ваших завдань. Безкоштовних, тому що керівник не обмежений жодними бюджетами на їх утримання.
Кожен додатковий боєць, якщо він не алкозалежний чи хворий - це чистий плюс до ваших, як керівника, можливостей.
І от, такий ресурс для виконання завдань вам пропонують обмежити. Чи зможете ви уникнути спокуси завищити свою потребу в людях? Що тут є критерієм ДОСТАТНОСТІ кількості людей? Приміром, для оборони треба менше людей, чим для наступу...
Тому чіткі терміни служби - це може бути лише акт політичної волі. Котрий ніколи не народиться в рамках якогось окремого міністерства чи навіть цілого кабміну. Потрібен хтось, хто не буде питати виконавців їх думку, а просто рубатиме з плеча .
Це може бути рішення тільки однієї особи - Верховного головнокомандуючого. Переконати його можна по-доброму, цифрами: розкладом, якою РЕАЛЬНОЮ кількістю людей на фронті за останні роки добивалася своїх результатів наша армія.
Або - як завжди, великим і гучним суспільним запитом.
Але чи до цього зараз нашому суспільству? Чи усвідомлює воно, що від строків служби залежить живучість війська, а від живучості війська - все інше?
Ігор Луценко (нар. 10 листопада 1978, Київ) - військовослужбовець ЗСУ, редактор і журналіст інтернет-видань, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, економіст за освітою. Активіст Євромайдану. Разом з Юрієм Вербицьким був викрадений невідомими з київської лікарні під час Революції гідності 21 січня 2014. Народний депутат 8-го скликання, обраний за списком партії «Батьківщина» (третій номер у партійному списку). Учасник російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.