Міністр економіки та планування Саудівської Аравії Фейсал Алібрагім під час виступу на панельній дискусії на Всесвітньому економічному форумі у Давосі відповів на пропозицію президента США Дональда Трампа зменшити ціни на нафту. За його словами, на світовому ринку фіксують зростання попиту, і тому вважають за необхідне забезпечити ефективні поставки для покриття цього попиту.
Трамп діє, наче слон у порцеляновій лавці. По-перше, якщо він хоче, щоб Саудівська Аравія якимось чином домовлялася з ним, це не слід робити публічно на весь світ, адже таким чином він ставить саудитів у дуже незручне становище. По-друге, просто так нічого не відбувається. І якщо Трамп хоче щось отримати від Саудівської Аравії, крім збільшення інвестицій, які він вже запросив, то він повинен запропонувати щось натомість.
Те, що має посилити її позиції на Близькому Сході. Що він може запропонувати? Наприклад, підтримати арабський план врегулювання арабо-ізраїльського або палестино-ізраїльського конфлікту. Але поки що те, що Трамп говорить, і те, що він робить, переважно зводиться до заяв, як-от нещодавня на борту літака про те, що “давайте виженемо всіх палестинців із Гази”. Це явно дисонує з його попередніми заявами про бажання домовитися із саудитами.
Не думаю, що саудити просто так, з якогось дива, захочуть дослухатися до Трампа. Тому я доволі скептично ставлюся до того, що Трамп зможе своїм звичним “кавалерійським наскоком” досягти бажаного. Звісно, він може погрожувати Саудівській Аравії, наприклад, припиненням військової допомоги чи запровадженням мит, як він це вже робив раніше. Але це сумнівний спосіб взаємодії, враховуючи, що навколо Саудівської Аравії вже давно пританцьовує Китай. Тож зараз боротьба йде саме за Саудівську Аравію, а не за Сполучені Штати.
Чи є Трампа запасний план? Можливо. Ми вже бачили візит Байдена до Саудівської Аравії з приблизно такими ж самими меседжами, проте відповідь, яку вони отримали, не надихає тих, хто сподівався на швидке вирішення питання.
Почнемо з того, що премʼєр-міністр Мухаммед бін Салман сказав: “Ви з такими пропозиціями можете звертатися до своїх друзів, а не до нас. У нас інші принципи, інші цінності”. І в цьому випадку, схоже, ситуація буде подібною. Він може так само в невимушеній обстановці сказати Трампу: “Вибачте, наші принципи не дозволяють нам діяти так, як ви пропонуєте”. У такому разі, думаю, Трамп буде змушений визнати, що нічого не вдалося.
Але з нього – як з гуся вода. Принаймні, на початку, коли всі навколо лякаються лише від одного звуку, який він видає. Наскільки ця позиція може змінитися до його візиту – це цікаво. Чи почуємо ми від Трампа якусь нову ідею? Чи він дезавуює свої слова щодо палестинців та завершення арабо-ізраїльського конфлікту, чи сформулює їх чіткіше? Тоді розмова може початися серйозно, однак в іншому випадку Трамп просто потанцює із шаблями.
Те, що сказали саудити, – це початок торгів. Щодо зростання попиту, то поки що я цього не бачу. Я не фахівець із енергетики, тому можу помилятися. Але судячи з дискусій в рамках ОПЕК і Саудівської Аравії, зростання попиту немає.
Більше того, всі зусилля ОПЕК утримати ціни, скажімо так, поки не надто успішні. Розмови про запуск нових виробничих потужностей або збільшення обсягів видобутку нафти навіть за рахунок зниження цін – це, по суті, те, про що зараз ідеться.
Це навіть може вписуватися в логіку заяв міністра закордонних справ. Адже, якщо попит зростає, а його обмежують високі ціни на нафту, то зниження ціни разом зі збільшенням видобутку може стимулювати продаж. Логічно? Можливо.
Однак це питання стосується не Трампа, а економіки та дискусій, які вже тривають. Трамп, у такому разі, може приписати собі заслугу, заявивши: “Ось, дивіться, я сказав – і воно сталося”. Але я вважаю, що це може мати зворотний ефект. Бо одна справа, коли це відбувається природнім чином, та інша – під тиском дій, які демонструє Дональд Трамп.
Ніхто не знає, як себе поведуть саудити. Трамп може продати їм лише політичний інтерес. Якщо вони побачать для себе інтерес, то можуть піти на певні поступки. А який їхній політичний інтерес? Як і раніше, залишитися провідною країною Близького Сходу, яка впливає на всі процеси.
У них є своя адженда, яку вони не знімають із порядку денного. Вони заявили: “Ми нормалізуємо відносини з Ізраїлем, якщо буде створена палестинська держава”. Це давно прозвучало в межах Арабської мирної ініціативи, якій уже в обід буде 20 років.
Нетаньягу при цьому здебільшого використовує США у власних інтересах і може поставити їх у ситуацію, коли ті не зможуть відмовитися від подальшої підтримки Ізраїлю. А заяви Трампа створюють враження, що за ним сидить людина, навіть правіша за Нетаньяху. Адже якщо прочитати коментарі осудних ізраїльських експертів, то вони роблять припущення, що скоріше за все йому це сказали представники ультраправих ізраїльських діячів, які марять трансфер влади. А що буде потім? Адже у Трампа в історії, географії та інших речах проблеми. Він чує те, що йому говорять на останній зустрічі. Сказали йому, що всі живуть у лісі, — отже, всі живуть у лісі.
Щодо ОПЕК. Навіть якщо припустити, що вони знизять ціни на нафту, навряд чи це змусить Росію припинити війну. Багато хто згадує ситуацію 1980-х років, коли Саудівська Аравія була вірним союзником США й підтримувала афганських моджахедів у війні проти СРСР. Але тоді все було прозоріше. Сьогодні кожен гравець намагається отримати більше дивідендів та суб’єктності за рахунок інших, зокрема й за рахунок Трампа.
Трамп, у свою чергу, прагне зміцнити позиції США, проголошуючи гасла про “велику Америку”. Його амбіції стикаються з амбіціями інших гравців. У цьому контексті Китай також відіграє важливу роль. Навіть якщо Китай нічого не робитиме, а лише спостерігатиме, це створює ширше поле для маневру і торгів.
Пропозиція США для Саудівської Аравії має бути прийнятною, адже підхід “або приймаєте, або ми вас покараємо” не працює. Якщо вдасться досягти консенсусу, результати можуть проявитися швидко. Наприклад, якщо Саудівська Аравія заявить про збільшення видобутку нафти, ціни почнуть падати навіть без реальних дій. Економіка сильно залежить від заяв і настроїв. Саудівська Аравія має можливість збільшити видобуток, і для них це не проблема. Але всі подальші дії залежать від домовленостей і того, наскільки вони відповідатимуть їхнім інтересам.
Ігор Семиволос, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень, спеціально для Главреду
Ігор Миколайович Семиволос - історик, політолог, сходознавець.
Молодший науковий співробітник відділу сучасного Сходу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України.
Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень.
Автор досліджень у галузі культурної антропології, історії та культури народів Близького Сходу і мусульманських громад Европи, етнополітичної проблематики в сучасній Україні.