Я не впевнений у тому, що наше суспільство неготове відмовитися від 8 березня. Адже немає особливих підстав довіряти опитуванням, які здійснюються через застосунок "Дія". Особисто я не розумію, яким чином цей застосунок функціонує, яким чином здійснюється підрахунок голосів. Тому не варто бути впевненим у тому, що результати цього опитування репрезентують громадську думку.
Більше того, у мене зароджується підозра, що такого роду опитування мають на меті привчити нас до електронних виборів. А це категорично неправильно і небезпечно, бо є серйозним кроком до авторитаризму і відходом від демократії.
Що стосується 8 березня, то передусім слід розуміти, яку мету ставлять перед собою ті, хто хоче щось змінити з цим святом. Коли я очолював Інститут національної пам’яті, ми намагалися провести загальну реформу календаря державних свят, серед них було і переформатування 8 березня.
.
Суть дуже проста: 8 березня не має бути вихідним днем і має відзначатися як міжнародний день боротьби за права жінок. Тобто пропонувалося надати цьому святу правозахисного змісту. Саме таке наповнення має цей день всюди у світі, крім тих країн, які орієнтуються на Росію, де це свято є вихідним. А ці країни навряд чи можна назвати прикладом дотримання прав жінок.
На жаль, ані цей законопроєкт не розглядається в парламенті, ані ініціатори змін, пов’язаних із 8 березня, не виявляють ширшого концептуального підходу. Відтак, з’являються дуже дивні ініціативи: то взагалі скасувати 8 березня, то скасувати лише вихідний (що суголосно з тим, що я пропоную), то святкувати натомість "день українки" 25 лютого.
Останнє для мене є незрозумілою пропозицією. Якщо справді є бажання прив’язати боротьбу за права жінок до української історії, зокрема, до історії українського феміністичного руху, можна знайти більш доречні дати. Наприклад, 8 грудня – у цей день 1884 року Наталія Кобринська, одна з ключових активісток українського феміністичного руху кінця XIX-початку ХХ століть, проводила збір, який можна вважати першою демонстрацією українського жіночого руху. Можливо, якщо вже й переносити дату, то краще переносити її туди, а не пропонувати щось, що наповнено незрозумілим змістом.
Пропозиції, які лунають в альтернативних проєктах, наприклад, про святкування "дня весни", вибачте, ще більш глупі і неконцептуальні.
Будь-які зміни потребують розуміння того, на що ти хочеш поміняти старе, і шляху, яким ти будеш рухатися після цих змін.
Зміна календаря державних свят давно назріла. Попередній план цього маршруту нами був досить добре розроблений. Я не бачив у критиці жодного моменту, який б засвідчив помилковість наших пропозицій. Радше критика обмежувалася емоціями. Пам’ятаю, як кілька років тому були дурнуваті флешмоби на кшталт "Привітай В’ятровича з 8 березня" – робили з мене якогось жінконенависника. Це був повний абсурд. Але жодних серйозних і конструктивних зауважень не було.
Тому найкраще, що можна було б зробити – повернутися до цього законопроєкту і провести системну реформу. Адже зовсім незабаром у нас знову буде наступна дискусія щодо наступного державного свята, яке єднає нас із Росією – 9 травня. Минулого року парламенту так само забракло сил і відваги розглянути це питання. Попри те, що з цього приводу були вже не опитування в "Дії", а соціологічні дослідження, які чітко показували, що абсолютна більшість українців (близько 80%) готові говорити про перенесення відзначення завершення Другої світової війни на 8 травня.
Тож потрібно розуміння мети, системний підхід – тоді все відбудеться. І не варто боятися якихось незрозумілих опитувань у "Дії", тому що, на мою думку, вони є маніпулятивними.
Володимир В'ятрович, народний депутат України, історик, ексдиректор Українського інституту національної пам'яті, спеціально для Главреду