Різниця між Європою постсоціалістичною та Європою, яку совок не торкнувся - дуже наочна.
Взяти, до прикладу, Австрію та Словаччину. Коли ти в’їжджаєш з австрійської території до передмість Братислави, відразу фіксуєш ознаки совкового архітектурного спадку.
Панельні будинки з маленькими вікнами, які, попри всі намагання словаків фарбами надати їм оптимістичний вигляд, залишаються депресивними багатоквартирними склепами.
Сірі «конструктивістські» будівлі універсального призначення, однакові як потворні близнюки. Гігантомантський меморіал «освободітєлям», зведений на кістках.
І всі ці артефакти - такі помітні, такі мізантропічні, такі мертві, що спаскуджують собою весь міський ландшафт - і чудову архітектуру старого міста, і розкішні модерні споруди.
Це - Словаччина, де совок ніколи не лютував на повну силу. Для України більшовицька доба мала набагато більш плачевні наслідки і, на жаль, не лише в естетичному сенсі.
Совок - це чума. Скільки б не лікувалися наслідки - сліди помітні завжди. І тому ми повинні чавити все тоталітарне, все необільшовицьке, аби не дозволити йому знову набути сили і спотворити все довкола себе на багато поколінь вперед. Навіть якщо сьогодні це тоталітарне п‘є лавандовий латте і не справляє враження загрози.