Чи здатен мирний план Трампа заспокоїти Близький Схід

Більшість ключових міжнародних гравців, включно з ООН, висловили свою підтримку плану Трампа. Таким чином, головним залишається питання позиції ХАМАСу.

Президент США Дональд Трамп і прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу оголосили про погодження плану з 20 пунктів, покликаний покласти край війні в Газі, який у понеділок був представлений Білим домом. Він дійсно є одним з найкращих за останній досить тривалий період часу планів врегулювання ситуації на Близькому та Середньому Сході та можливого розв’язання палестино-ізраїльського конфлікту, якому вже майже 80 років. Питання полягає в тому, прийме чи відхилить ХАМАС цей план.

На сьогодні Сполучені Штати, Ізраїль, Європейський Союз та окремі європейські країни, Велика Британія, арабські та мусульманські держави, а також Палестинська національна адміністрація на чолі з її президентом Махмудом Аббасом (Абу Мазеном) підтримали цей план. Фактично більшість ключових міжнародних гравців, включно з ООН, висловили свою підтримку.

Таким чином, головним залишається питання позиції ХАМАСу. Зараз усі чекають на їхню відповідь. Дедлайн, який визначив Трамп для відповіді, становить 72 години, тобто приблизно в п’ятницю — на початку суботи — цей термін спливає. І багато що в цій ситуації залежатиме від зовнішніх чинників. А тут починається найцікавіше: це Іран, Росія та Китай. Усі вони поки що не висловилися публічно щодо плану Трампа з врегулювання конфлікту. Їхня позиція та вплив на рішення ХАМАСу можуть мати дуже серйозні наслідки.

Що передбачає мирний план Трампа по Газі

Якщо план буде прийнятий і реалізований, це стане суттєвою перемогою Дональда Трампа і може призвести до відносної стабілізації в регіоні Близького та Середнього Сходу.

Сам план виглядає доволі сильним. Основні його положення:

• припинення радикалізму та екстремізму в секторі Гази;
• завершення бойових дій за згодою всіх сторін — Ізраїль у такому разі припиняє свої операції в секторі Гази;
• звільнення заручників: протягом 72 годин мають бути звільнені всі — як живі, так і загиблі, а в обмін Ізраїль передає 1700 мешканців Гази, затриманих після 7 жовтня 2023 року, а також 250 палестинців, засуджених до довічного ув’язнення.

Ще один новий і важливий пункт, якого не було у попередніх планах за посередництва Катару, Єгипту тощо — амністія для бойовиків ХАМАС, які складуть зброю та припинять терористичну і політичну діяльність. Більше того, їм дозволяється виїхати до третіх країн, які готові їх прийняти, — Ізраїль не буде цьому перешкоджати. Це вважається дуже важливим кроком.

Далі план передбачає повне роззброєння ХАМАСу і припинення його військової та політичної активності в секторі Гази. Ніхто не хоче бачити ХАМАС у жодній формі у системі управління анклавом. Втім, за заявами експертів та єдиним коментарем, який пролунала з боку ХАМАСу — від члена політбюро Усами Бадрана, — організація вважає, що повинна залишатися ключовою силою, яка має право на самозахист і відстоювання національних інтересів. Тобто зрозуміло, що варіант роззброєння може стати тим самим каменем спотикання.

Це, мабуть, найбільша проблема, яка може залишитися невирішеною в цьому питанні. Подивимось, як буде, але подібні заяви з боку ХАМАСу вже звучали.

Деякі експерти вважають, що ХАМАС може схилитися до ухвалення цього плану, хоча думки всередині руху розділилися. Ті представники ХАМАСу, які перебувають у секторі Гази, та ті, що знаходяться у Катарі (частина керівництва), нині не мають єдиної позиції. Ба більше, керівників у Катарі фактично усунули від ухвалення рішень, тому остаточне слово буде за тими, хто перебуває безпосередньо в Газі.

Наступне питання стосується гуманітарної допомоги. У разі припинення бойових дій та відведення ізраїльської армії на визначені лінії (узгоджені Генеральним штабом і силами оборони Ізраїлю) у сектор почне надходити масштабна гуманітарна допомога — до 600 вантажівок щодня. Її постачання контролюватимуть структури ООН, Червоного Півмісяця та інші нейтральні міжнародні організації, аби вона потрапляла безпосередньо до палестинців і не використовувалася іншими сторонами. Сьогодні у секторі Гази мешкає приблизно 2 млн 200 тис. осіб. Це один із найгустіше заселених анклавів у світі на невеликій території, і цей фактор теж має велике значення.

Не менш важливе питання — хто керуватиме Газою. План Трампа передбачає створення тимчасового перехідного уряду чи адміністрації з палестинських технократів, які володіють необхідними господарськими та технічними знаннями для управління та відновлення території. Адже нині понад 80% сектора зруйновано, і потрібні фахівці, здатні забезпечити відновлювальні процеси. Ця адміністрація діятиме під контролем міжнародного органу, який очолять США. Дональд Трамп уже заявив про свою ключову роль у цьому процесі, передбачена також співпраця з арабськими та європейськими партнерами. Зокрема, серед європейців важливу роль може відігравати колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, який має значний досвід участі в близькосхідних переговорах.

Після цього планується розробка економічної програми відновлення сектора. Йдеться про створення спеціальної відбудовчої зони, фактично — вільної економічної території з низькими податками та митами. Ідея полягає у перетворенні Гази на своєрідний «близькосхідний Сінгапур». Задумка виглядає дуже перспективною, і фактично всі ключові сторони — арабські, мусульманські країни, Ізраїль, США та Палестинська адміністрація — погодилися з цим сценарієм.

Ще один важливий пункт для палестинців — заборона насильницького виселення населення із сектора Гази. Ви пам’ятаєте попередній проєкт Дональда Трампа, який передбачав переселення палестинців у треті країни з подальшою забудовою території інвестиційними проєктами («Близькосхідна Рив’єра»). Цього разу таке рішення знято з порядку денного, і в плані окремо прописано заборону примусових виселень.

Дві проблеми для створення Палестинської держави

Окремий блок стосується гарантій безпеки від арабських країн. Пропонується, щоб саме мусульманські держави допомогли палестинцям у створенні внутрішніх сил безпеки та поліції. Їхні представники мають виступити інструкторами та радниками.

Надзвичайно важливим є й пункт про створення палестинської держави. Попри те, що прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу виступав категорично проти, у плані зазначено необхідність створення передумов для утворення палестинської держави відповідно до резолюції 181 Генеральної Асамблеї ООН 1947 року. При цьому наголошується на потребі реформ серед палестинців — на Західному березі річки Йордан, у Самарії та секторі Гази.

Саме ця згадка стала одним із ключових чинників, чому більшість мусульманських і арабських держав — Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Кувейт, Бахрейн, Єгипет, Туреччина, Індонезія та інші — підтримали план. Адже головний принцип — створення двох держав — лишається в основі документа.

Звісно, у практичній площині говорити про створення палестинської держави у короткостроковій перспективі складно. Було втрачено дуже багато, у тому числі й самими арабами. Коли 14 травня 1948 року Ізраїль проголосив незалежність відповідно до резолюції 181, палестинці й більшість арабських країн не визнали цього рішення і розпочали першу арабо-ізраїльську війну.

І від того почався цілий каскад подій: Друга арабо-ізраїльська війна, Суецька криза, Шестиденна війна, Війна Судного дня, Кемп-Девідські угоди, визнання Єгиптом Ізраїлю і повернення Синаю, потім Перша та Друга ліванські війни, велика кількість терористичних актів, Перша та Друга інтифади.

Увесь цей комплекс подій — скільки було, так — терористичних атак з боку палестинців; до речі, терористичні акти траплялися й з боку ізраїльтян. Наприклад, випадок із Барухом Ельштейном — стрільба в Печері Патріархів, де було вбито 29 арабів. Таких епізодів багато. І кульмінацією цього процесу стала дата 7 жовтня 2023 року.

Отже, є дві головні проблеми щодо створення палестинської держави. По-перше, питання кордонів. Політична воля й політичні заяви щодо перспектив створення держави є, і це влаштовує арабські та мусульманські країни. Проте практичне втілення питання кордонів породжує величезні труднощі. Багато європейців, арабських та мусульманських країн наполягають на кордонах 1967 року. А що таке кордони 1967 року? До 1967 року Західний берег і Самарія були під управлінням Йорданії, а сектор Газа — під управлінням Єгипту; пізніше відбувся перерозподіл територій під час Шестиденної війни, коли Ізраїль захопив ці території та публічно анексував східний Єрусалим. Ніхто нині не в змозі змусити ізраїльтян віддати східний Єрусалим як столицю майбутньої палестинської держави. На сьогодні палестинцям належить близько 27% територій, визначених резолюцією 181 Генеральної Асамблеї ООН 1947 року — і це теж велика проблема.

Друга серйозна проблема — система управління. Хто керуватиме новою державою, які інституції й інститути збережуться або трансформуються? Палестинська адміністрація має президентський інститут, парламент, уряд — усе це існує, але потрібно зрозуміти, як це функціонуватиме у форматі повноцінної держави. Потрібні реформи інститутів, створення служб безпеки та оборони. Чи буде нова держава демілітаризованою? Хто гарантуватиме її безпеку — Ізраїль, арабські країни чи міжнародні сили? Це питання майбутнього. Але те, що пункт про створення держави присутній у плані, стало важливим фактором для визнання цього проекту багатьма мусульманськими й арабськими країнами.

Чи здатна згода ХАМАС завершити тривалу війну?

Якщо ж ХАМАС погодиться на всі пункти, це спричинить тектонічні зміни в регіоні й може привести до значної стабілізації та просування мирного процесу. Дональд Трамп уже попередив, що в разі відмови США нададуть Ізраїлю всебічну допомогу для завершення його завдань. Тобто дипломатично сказали: якщо вони не захочуть іти на мирні ініціативи й не приймуть план, який у багатьох питаннях є вигідним і для палестинської сторони, і для ХАМАСу (зокрема — з наданням амністії з усіма нюансами), то тоді, як я розумію, продовжиться силовий сценарій за повної підтримки Сполучених Штатів.

Тут я не виключаю, що можуть бути повторні удари по Ірану. Коли саме — важко сказати, але ситуація в регіоні свідчить про те, що в Східному Середземномор’ї підходить ще одна авіаносна ударна група з кораблями супроводу й повним боєкомплектом, авіацією тощо. Це також може бути підготовкою до дій, пов’язаних з Іраном, єменськими хуситами та ситуацією в Газі.

Як реагуватиме світова спільнота? Звісно, будуть численні протести, але арабські монархії Перської затоки добре розуміють: кращого варіанта сьогодні немає, ніж план, запропонований Трампом. Саме тому багато з них висловили підтримку.

Якщо ХАМАС повністю підтримає план, ми побачимо тектонічні зміни у системі безпеки та розвитку регіону.З вісно, залишаться зони нестабільності — Ємен, частково Ліван. Проте Ліван робить кроки щодо роззброєння Хезболли і її витіснення з політичної арени — це складний процес. Поки існує чинний режим в Ірані, повністю стабілізувати регіон буде вкрай важко. Але якщо план реалізують, інші заходи зі стабілізації стануть значно простішими для виконання.

Коли вони погодяться і поставлять свій підпис, а ми побачимо, що чітко й конкретно буде передано 48 заручників (20 живих і 28 мертвих), а Ізраїль, у свою чергу, відпустить 1700 ув’язнених та 250 довічників, — тоді можна буде сказати, що механізм запрацює. Але головне — це заручники. Дуже важливо, щоб не виникла ситуація, коли ХАМАС заявить, що «не може знайти» кількох заручників живих чи мертвих. Це може стати проблемою, адже ХАМАС — специфічна терористична організація, яка вміє маніпулювати такими моментами.

Якщо будуть виконані всі перші вимоги — звільнення заручників, обмін усіх ув’язнених, яких віддає Ізраїль, та роззброєння ХАМАСу, як це прописано в угоді, — тоді справді можна говорити про перспективу стабілізації. Дуже важливим фактором стане і те, як швидко запрацює тимчасова адміністрація, тимчасовий уряд з числа технократичних палестинців, які мають реалізовувати цей план під зовнішнім міжнародним контролем.

Від того, як вони почнуть процес економічного відновлення, також багато залежатиме. Якщо там справді буде побудовано умовний «другий Сінгапур», як декларується — з вільною торговою зоною, сучасною інфраструктурою, за підтримки країн Перської затоки, — тоді можна буде говорити, що питання стабілізації вирішене й хоча б одна гаряча точка у світі ліквідована.

Євген Добряк, експерт з питань Азії та Близького Сходу, спеціально для Главреду