"Бабайка" - це саморобна установка залпового вогню.
Чотири напрямних бійці Харківської ТрО зняли з розбитого російського «Граду». Зварили кріплення і придумали гідравліку. Приціл виміняли у сусідів з "сухопутки", а ракети віджали у російської армії. Тепер цей ГАЗ-66, названий на честь командира з позивним «Бабай», виконує роль тієї самої РСЗВ, яка територіальній обороні ніби як не потрібна.
У сусідній бригаді механіки чаклують із зенітною гарматою З-60. Її прийняли на озброєння 70 років тому – літаки тоді літали повільно і невисоко. Складські залишки з початком війни були віддані в ТрО і тепер бійці ставлять ці гармати на КрАЗи.
Запорізька тероборона тим часом майструє "тачанки". Трофейні великокаліберні кулемети ставлять на пікапи – разом з чорним «махновським» прапором. Культ Нестора Івановича тут не особливо приховують і кожен борт названий на честь «батьки». "Махно-1", "Махно-2" і так далі.
У 2014-му армія не встигала перетравлювати потік добровольців. Ті, кому військкомат не міг нічого запропонувати, - йшли в добробати. У 2022 році роль добробатів виконали сили територіальної оборони. Ті, хто стояв у чергах у перші дні війни, - опинилися всередині наймолодшого роду військ. Кожна третя бригада ТрО тепер служить в зоні бойових дій, заповнюючи недолік великих калібрів і бронетехніки за рахунок трофеїв.
Те, що вважалося недоліком тероборони, через кілька місяців війни стало її ж гідністю. За вісім місяців в армії я побачив директорів приватних клінік, які пішли начмедами в бригади. Весільних фотографів, які стали аеророзвідниками. Промислових альпіністів, що споруджували систему відеоспостереження вздовж лінії фронту.
"З хороших підприємців виходять хороші командири", - цю фразу я чув тричі. У перший раз - від комбата на Сіверському Дінці. Вдруге - від сержанта розвідвзводу на Гуляйпільському напрямку. Втретє - на Харківщині, від 88-го номера в списку українського «Forbes». Всі троє явно були на своєму місці і всі до війни займалися бізнесом. Тому я не сперечався.
За останні вісім місяців українська армія зросла втричі. На одного кадрового припадає приблизно двоє мобілізованих. Свіжа кров з "громадянки" створила зі Збройними силами дві речі. По-перше, засунула на другий план «строївщину» з усіма її атрибутами. По-друге, - наситила ЗСУ небаченим рівнем громадянських компетенцій. Люди, яким ніхто не встиг пояснити, що «так не можна» почали масово створювати речі з категорії "а що, так можна було?"
Ймовірно, в Росії мріють про те, що щось подібне створить з їх армією оголошена мобілізація. І якщо окупанти обзаведуться суб'єктними командирами, горизонтальними зв'язками і мотивацією – то можливо. А поки всього цього немає - російська "дивозброя" ризикує сточитися об українську оборону.
І ніякого перебільшення в слові "дивозброя" немає. Кремль сприймає мобілізацію як якесь «Wunderwaffe». Як щось, здатне переломити хід бойових дій. Як те, що остаточно переведе "спецоперацію" в категорію "війни". В рамках придуманого самою ж Росією міфу, вона якщо і здатна програвати, то лише коли воює "понарошку". А коли "всамделишно" і для захисту того, що оголошено "батьківщиною" - приречена перемагати.
Саме з цієї причини розмови про застосування ядерної зброї поки передчасні. Вони набудуть актуальності в той момент, коли мобілізація і ракетні удари по українській інфраструктурі не досягнуть результату. Коли виявиться, що російські танки як і раніше стоять від Київської об'їзної далі, ніж українські - від Донецької. Коли Володимир Путін виявить, що конвенційну війну він програє – ймовірно ми знову почуємо виток пересудів про «ядерний попіл».
Цікаво. Європа десятиліттями звикала боятися російської армії. На вівтар «миру» готові були класти будь-які поступки. Але в 2022 році виявилося, що єдине, в чому Росія досягла успіху – це виробництво «понтів». А ситуацію на полі бою змогли змінити навіть кілька десятків західних РСЗВ. Які, до того ж, працюють в Україні з обмеженим функціоналом по дальності.
А що було б, якби українська армія мала західні ракети? Американські танки? Німецьке ППО? Що думають тепер про майбутнє всі, хто в Москві марив походом до Ла-Маншу? Російська армія продовжує бути загрозою, але перестала бути страшною. Вісім місяців тому на нас напала в'язниця.
У спробі обнулити наше майбутнє вона потроху скасовує своє.