Торгівля замість тиску: як угода США і Китаю вплине на війну в Україні

Заяви Вашингтону щодо запровадження санкцій проти Росії мають прямий зв’язок із торговельною угодою між США та Китаєм.

Президент США Дональд Трамп нещодавно повідомив про підписання рамкової торговельної угоди між США та Китаєм. Як зазначили у МЗС Китаю, угода закріплює умови, узгоджені в ході переговорів між Пекіном і Вашингтоном у Женеві — зокрема зобов'язання Китаю забезпечити постачання рідкоземельних елементів для виробництва вітрових турбін, реактивних літаків та іншої високотехнологічної продукції.

Очевидно, Сполучені Штати не знайшли додаткових важелів тиску на Китай, тож обидві сторони пішли на компроміси. Це знизило пікову напругу у відносинах, які вже виходили далеко за межі торговельних воєн. Сама угода радше свідчить не про «потепління», а про спробу перезапустити діалог і зняти гострі кути в американо-китайських відносинах, що зачіпають питання війни та миру в Україні, мілітаризацію Тихоокеанського басейну та регіональних конфліктів у Південній Азії. Нині там загострюються суперечності між Тайванем і Камбоджею, М’янмою та сусідами, виникають проблеми і в Бангладеш — тобто існує чимало напрямів, де потрібна взаємодія Пекіна й Вашингтона.

Відповідно, формується певний формат співпраці, який дає простір для подальших переговорів, що дає підставу говорити про можливість політичних переговорів між Китаєм та США. Втім, навряд чи вони відбудуться завтра, але те, що Вашингтон не зміг «витиснути» з Пекіна максимум, демонструє стелю можливостей для США, а для Китаю — те, що переговори з Трампом є допустимими і є простір для маневру, щоб вкласти в діалог інші проблемні питання.

На тлі цієї угоди Китай дуже мʼяко впливає на Росію. Пекін, звісно, не скоротить постачання китайського обладнання російському ВПК, але певні товари надходитимуть не в тих обсягах, які б хотіли отримати росіяни, або ж будуть постачатися з паузами, що ускладнить роботу російської оборонки. Це означає, що буде обраний режим поставок, який сприяє зниженню інтенсивності бойових дій. Пекін зацікавлений не у припиненні війни, а у зниженні її інтенсивності. І все, що вписується в цю парадигму, Китай робитиме.

Відтак, у Китаю є опція змусити Путіна до переговорів, але навряд чи він буде використовувати усі доступні механізми. Адже Пекіну вигідна війна, оскільки вона, з одного боку, притягує РФ і робить її клієнтом Китаю, а з іншого боку – послаблює Захід. Єдине, чого Китаю не хочеться – аби війна вийшла за межі Європи та перетворилася на глобальну проблему, яка підриває світову економіку чи плани Китаю щодо експансії на європейські ринки. Зараз Китай більше зацікавлений у тому, щоб війна мала “мерехтливу” динаміку — коли бойові дії можна трохи приглушити або, навпаки, посилити.

Зі свого боку, Трамп зацікавлений в отриманні угоди, якої найближчим часом не передбачається. Тому США будуть намагатися і далі торгуватися з Китаєм, а Китай – продовжуватиме гру з Росією в розпасовці зниження інтенсивності бойових дій. До завершення так званого літнього наступу нової фази американо-російських переговорів очікувати не варто, але ближче до осені ми можемо зіткнутися з ситуацією, коли, фактично, військові дії почнуть стихати, і ми станемо свідками нових раундів переговорів.

Хоча це не виключає і можливості переговорів уже зараз. У поточний момент така інформація час від часу з’являється. Усі розуміють, що вони будуть безрезультатними, але для Трампа це можливість показати: ось, мовляв, переговори тривають, є певна динаміка. Можуть відбутися нові обміни полоненими чи реалізовані окремі гуманітарні кейси. Але якоїсь повноцінної угоди влітку чекати не має сенсу. А вже після завершення так званого літнього наступу — за його результатами — можна буде говорити хоча б про щось більш конкретне.

Зрештою, прямий зв’язок із торговельною угодою між США та Китаєм мають і заяви Вашингтону щодо запровадження санкцій проти Росії. Сполучені Штати (зокрема, за словами сенатора Ліндсі Грема) стверджують, що їм вдалося переконати Трампа ухвалити рішення про запровадження санкцій. Вони будуть не в тому обсязі, як пропонував сам Грем, — м’якші, але все ж є шанс, що США таки ухвалять ці санкції.

Наразі американська сторона інтенсивно намагається з’ясувати в РФ, чи не призведе це до нового загострення. Очевидно, що мається на увазі відповідь Росії на ці санкції. Утім, це — інструмент тиску на Москву. Крім того, у Вашингтоні розуміють, що без такого тиску не зможуть досягти навіть мінімального прогресу на переговорах. Тому, швидше за все, вони таки підуть на цей крок.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреду