На тлі загострення ситуації на Близькому Сході та боротьби за контроль над ключовими торговельними маршрутами Ормузька протока стала одним із центрів глобальної політики. Публіцист і громадський діяч Леонід Невзлін аналізує, як домовленості між Іраном і Китаєм демонструють реальний баланс впливу в регіоні і чому спроби Дональда Трампа домовитися з Пекіном можуть виявитися безрезультатними. Детальніше про нові геополітичні сигнали — у матеріалі.
Іран почав пропускати китайські судна через Ормузьку протоку — після домовленості з Пекіном про «управлінські протоколи» для стратегічного водного шляху. Про це повідомляє напівофіційне іранське агентство Fars.
Збіг у часі примітний. Поки Дональд Трамп зустрічається з Сі Цзіньпіном у Пекіні, Іран робить жест у бік Китаю — відкриває протоку для його суден. Трамп і Сі домовилися, що протока «повинна залишатися відкритою для вільного потоку енергоносіїв». Іран почув — але відповів вибірково.
Нічого дивного. Китай — головний покупець іранської нафти і ключовий дипломатичний союзник в ООН. Саме Пекін, за повідомленнями ЗМІ, зіграв вирішальну роль у тому, щоб переконати Тегеран прийняти квітневе перемир'я.
Вплив Китаю на Іран великий. Але його інтереси ширші, ніж купівля нафти, що підпадає під санкції. Допомагати США тиснути на Іран у них не входить, адже чим провальнішою виглядає війна Трампа, тим краще для Пекіна.
Трамп при цьому заявив напередодні візиту: «Я не думаю, що нам потрібна чиясь допомога з Іраном». Але факти свідчать про протилежне: переговори зайшли в глухий кут, протока закрита, режим у Тегерані встояв. Саме в надії на прорив Трамп прилетів до Пекіна. Забувши, що Китай – на іншому боці поля.
Леонід Невзлін - російсько-ізраїльський підприємець і громадський діяч, один із колишніх керівників нафтової компанії «ЮКОС». Російським судом заочно засуджений до довічного ув'язнення. Після повномасштабного вторгнення підтримав Україну та виступає з критикою режиму Путіна, пише Вікіпедія.