На тлі нових заяв Дональда Трампа про війну в Україні та можливі домовленості з Росією знову загострилися питання щодо подальшої підтримки Києва. Політичний аналітик Ігар Тишкевич розглядає можливі мотиви американської адміністрації, вплив ситуації навколо Ірану та дефіциту засобів ППО на Україну. Він також оцінює найближчі місяці та перспективи зміни переговорного формату. Публікуємо думку автора.
Без ППО, Starlink і боєприпасів?
Причини позиції Трампа і чому «6 місяців війни»
Трамп розв’язує руки Росії. Або згода на 6 місяців війни.
Отже, президент США своїми заявами пішов у наступ на Зеленського. Причина - небажання йти на поступки Росії та слідувати тому, що американський президент у своєму стилі міг би назвати «новим чудовим планом», який полягає в поступках Росії в надії, що Путін стане «м’якшим». Позиція Зеленського логічна.
Цей сценарій, на жаль, був передбачуваний за умови збереження поточних рамок переговорів (з американським посередництвом). Принаймні у грудні 2025 року, презентуючи політичний прогноз на 2026 рік, я вказував на можливість замороження війни з певними домовленостями (тобто зафіксованими у вигляді комплексу угод) у разі трансформації рамок обговорення. Якщо ні - нескінченний цикл спроб США та РФ домовитися й вийти з таким баченням щодо України. Відео презентації прогнозу, до речі, у першому коментарі.
А зображення - це початковий цикл 2026 року, до якого повернулися сьогодні. З єдиною різницею: замість спроб тиску на РФ (хоча такий арсенал у Трампа є), президент США вирішив пограти у співпрацю.
Останній етап здається абсурдним, особливо на тлі майбутніх проміжних виборів і слабких позицій республіканців. Можна було б говорити про те, що Трамп збожеволів. Але давайте згадаємо, за що його найбільше критикують у зовнішній політиці? Крім слабкої позиції щодо КНР? Правильно, Іран. І тут у Трампа є варіанти: або спробувати піти на масштабні поступки Тегерану, що не дасть гарантій підвищення його рейтингів та рейтингів республіканців. Або все ж спробувати напередодні самих виборів «продемонструвати силу» - завдати максимально потужного удару по Ісламській республіці. А на завершення цього піти на контакти й домовитися про «припинення атак». Що можна представити американській громадськості як остаточне вирішення іранської проблеми. Більше того, така «угода» (як це було раніше щонайменше двічі) може містити пункт про відкриття Ормузької протоки. Те, що його порушать через кілька днів або тижнів, не матиме значення, якщо вибори відбудуться в період «гарної угоди». А те, що порушення відбудеться, можна навіть не гадати. Іран розраховуватиме укласти нормальний договір. І підвищуватиме ставки. А у США є чудовий партнер у вигляді Ізраїлю, який (як це вже було з атаками на Ліван) може зірвати угоду. Питання лише в тому, чи погодиться Нетаньяху почекати кілька тижнів, поки пройдуть американські вибори.
До чого тут Україна? Для війни потрібна зброя. З огляду на ракетну програму Ірану необхідні боєприпаси до комплексів ППО. Арсенали вичерпалися. Україна (точніше європейські країни в інтересах України) подали досить велику кількість заявок на їх придбання. Тобто виробництво нових практично повністю працювало б на потреби українських партнерів. Так само як і накопичені за літо 2026 року протиракетні засоби. Але вони потрібні в іншому місці.
Крім того, ескалація конфлікту з Іраном = новий стрибок цін на нафту та паливо. Цілком логічно заздалегідь передбачити компенсатор. Яким може стати виведення з-під санкцій не тільки російського дизеля, а й російського експорту нафти (як це вже було навесні). Тільки діяти треба заздалегідь.
Далі пропозиція (точніше вимога до України) - просто припинити атакувати російську нафтову галузь. Без будь-яких зобов’язань з боку РФ. Бо потрібна саме така ситуація. Передбачувана відмова Зеленського після серії російських атак. І вирішена проблема з боєприпасами на Близький Схід. Точніше, якщо вірити пресі, їх туди вже кілька днів як активно перекидають.
Таким чином, Путін отримує час. Трамп сподівається перемогти в «маленькій прекрасній переможній війні». Для України критично важлива підтримка партнерів. І тут слід зазначити, що держави ЄС виявилися частково готовими до таких сюрпризів: вона триває.
Далі - те, про що писав у попередніх дописах. Завдання МЗС України - підготовка до зміни переговорних рамок. Зрештою можна взяти концепцію «самітів Миру», але замість обговорення нездійсненних планів зосередитися на формуванні групи посередників. За участю не тільки держав ЄС, а й країн, від яких залежить РФ. Це займе час.
Тому найближчі півтора місяці будуть вкрай складними.
Наступна можливість для поліпшення ситуації (але не замороження війни як факту) - зустріч Трампа і Сі на саміті АТЕС. Після якої може бути досягнута домовленість про створення нових рамок.
Але реалізація навіть оптимістичного сценарію (і це я зазначив на схемі): + 6 місяців війни. Можна рахувати від сьогоднішньої дати.
Білоруський аналітик, публіцист, блогер, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього. Автор аналітичних публікацій про білоруську та українську політику та економіку. Дослідницькі інтереси: еволюція політичних систем і політичних інститутів у країнах, що переживають трансформацію; суспільні відносини, можливості корекції системи відносин і впливу на неї; зв’язок економічних відносин і міжнародної політики, взаємний вплив; регіональна політика – Східна Європа і Причорномор’я. Розробив низку навчальних програм та тренінгів з комунікацій, політичних кампаній, пише uifuture.org.
З червня 2024 року – головний експерт з питань вивчення Росії Українського институту майбутнього.