Три роки тому я літів з друзями до Індії.
На пересадці в Дубаї зіткнулися дві черги - тисячі людей, що летіли з Азії - в масках, рукавицях і навіть в спеціальних захисних костюмах, які дивилися на нас витріщеними очима, як на божевільних, і тисячі нас, які летіли в Азію - в шортах, футболках, капцях, та реготали з переляканих «азіатів», ледве не падаючи з ніг.
Тоді ми ще не знали, що за місяць ВОЗ оголосить пандемію короновірусу і людство посипеться.
Те, що ми усі поділилися стосовно обмежень на дві величезні групи: категорично «за» і категорично «проти» показує, що пандемія ковіду викрила дуже фундаментальні суперечності у справі щодо відношення до життя як такого:
- свобода чи безпека?
Що приємно вразило уяву?
Дві речи:
- темпи добровільної відмови від головних надбань людства (прав та свобод);
- темпи, з якими нам навʼязали нові обовʼязки та форми контролю (щеплення та допуски).
Виявилося, що дуже багато людей обтяжується надлишком свободи і, одночасно, вважають, що не буває достатньої безпеки.
Це, взагалі-то, дуже погана ознака - найкраще підґрунтя для диктатур різного кшталту - від тупих до цифрових.
Диктатури завжди торгують безпекою - спочатку створюючи загрозу.
Тобто, всупереч багатьом теоріям, свобода зовсім не є неодмінним прагненням людини.
Скоріше, свобода це - надлишкова конструкція над темою виживання.
Свобода потребує уяви, і конфлікт між свободою та безпекою, це наочна форма конфлікту між матеріальним та ідеальним.
Пандемія виявила, що політики схильні орієнтуватися на більшість, що відстає, ніж на меншість, що прагне.
Пандемія майже затвердила людство, в якості розбещеної, переляканої юрби, і політику - як керівну силу, що радо позбулася моралі на користь матерії.
Це був вирок.
Але цей вирок розірвала навпіл Україна.
Всупереч загальній згоді на нашу загибель, українці вчинили спротив.
Ми почали битися за цінності в ситуації, яку з матеріальної точки зору світ вважав безнадійною.
Нам запропонували «ковідний вибір»:
- відмовтеся від свободи на користь виживання.
Але ми збунтувалися.
За рік після того нема ковідної істерії, але найголовніше - нема більше «ковідного вибору».
Сьогодні загальним місцем є пріоритет цінностей над доцільністю та ідеального над матеріальним.
Людство перевиховали за рік.
У людства знову зʼявилася надія.
І цю надію звуть «Україна».