Судячи з того, як багато про можливість ядерного удару Росії говорять американці, - вони цілком допускають його ймовірність. Не знаю , - це наслідок наявної у них розвідінформації, або дійшло до них розуміння психічної неадекватності Путіна.
Але мені здається, ця тема занадто роздувається нашими і світовими ЗМІ, впливаючи на психіку і без будь-якої ядерної атаки. У будь-якому випадку, виключати можливості застосування біснуватим ядерної бомби не можна. Як не можна виключати і можливості падіння на голову метеорита, виникнення чергової чуми-ковіду, або нового Чорнобиля (особливо, враховуючи ситуацію на ЗАЕС). Але ми ж не пишемо щодня про ці ризики, не накручуємо себе страхами, не готуємо плани евакуації…
Потрібно розуміти, що всі ці «референдуми», мобілізації, ядерний шантаж... - це свідчення того, що після Харківської області до пукіна дійшло - у нього більше немає армії, якою він міг би лякати, або яка викликала до нього повагу лідерів інших країн. Тому все, що йому залишається сьогодні, щоб змусити себе боятися і поважати – це ядерна зброя. І чим гірші будуть у нього справи, тим більше він говорити про неї. Але це не повинно впливати на нас.
Зрештою, я не розумію цього тотального страху ядерної бомби. Все, що вона може – це вбити або зробити калікою. Але те ж саме може і звичайна ракета, дрон-камікадзе, куля, врешті-решт…
Смерть все одно неминуча, рано чи пізно вона прийде до всіх. І всі ми її боїмося, але не готуємося до евакуації від неї. Так чому ж ми ядерну бомбу, яка несе смерть, боїмося більше за саму смерть?
До чого я це? - До того, що ми все одно всі помремо. Кожен у свій термін. Але поки ми живі, - потрібно жити, а не боятися смерті саме від ядерного удару, мов така смерть гірша за будь-яку іншу. Цей страх не має раціонального сенсу. Більше того, сьогодні він став результатом тієї інформаційно-психологічної спецоперації, яку проводить проти всього світу пукін.
Ядерна бомба стала його психологічною (!) зброєю. І чим гірше його справи на фронті, тим частіше він буде її застосовувати саме в цій якості. Потрібно просто розуміти це, і жити далі. Не дозволяти йому себе "вбити". Як то кажуть: "двом смертям не бувати, однієї не минути"…