Спецпредставник президента Сполучених Штатів Стів Віткофф у своєму інтерв'ю Breitbart News висловив сподівання на зустріч президента України Володимира Зеленського та очільника Кремля вже найближчим часом. Його слова супроводжувалися "ультиматумом" від Трампа: Вашингтон вийде з мирного процесу, якщо Україна та Росія не проведуть прямих перемовин. Такі слова – скоріше, були адресовані саме Москві, а не Києву. Тому що Україна не проти перемовин, про що публічно оголошував Зеленський. Штати намагаються активізувати Російську Федерацію, щоб змусити її сісти за стіл перемовин.
Заяви про можливий вихід США з перемовин – це поки що лише погрози, які наразі спрямовані, знову ж таки, на адресу Російської Федерації. Чому так? Тому що Путін насправді зацікавлений в тому, щоб Трамп залишився в перемовинах. Бо якщо Трамп вийде з процесу, це розв'яже руки Сполученим Штатам і Європі для додаткового тиску на Росію та посилення військово-технічної допомоги Україні. Це дуже прості і взаємопов'язані речі. У цьому контексті можна сказати, що Віткофф, здається, вперше передав Росії певний сигнал: ми вже наговорилися, тепер ви повинні зустрічатися з Україною і про щось говорити.
Чому американці роблять акцент саме на особистій зустрічі Зеленського і Путіна? Тому що це стиль Трампа. У нього дуже персоніфікована політика. Трамп чудово розуміє, що Путін – єдина людина, яка на Росії ухвалює рішення. І вирішив його простимулювати для виходу на перемовини. Трамп постійно наголошує на тому, що вони із Зеленським і Путіним можуть утрьох зустрітися і поговорити. Це для нього важливо.
Зустріч певної делегації нижчого рівня Росії з делегацією нижчого рівня з України буде сприйматися Трампом як відносно прийнятний, але все-таки недостатній крок. На певний період часу США можуть погодитися з такою позицією Росії, але у Вашингтона вже реально є свої дедлайни. І ці дедлайни – можливо дні або максимум тижні. Далі для збереження власного обличчя Трампу доведеться ухвалювати рішення. Він цього не хоче, але йому буде ніде діватися. Якщо США побачать, що Росія й надалі продовжує затягувати перемовини, Вашингтон опиниться у ситуації, коли необхідно буде посилювати санкції щодо Москви. На кону рейтинг Трампа. І він не буде його розмінювати на приязні відносини з Росією.
Загалом шанс на поїздку Путіна до Туреччина мізерний. Наразі росіяни дуже слабко коментують історію з перемовинами. Вони кажуть, що поїде певна делегація і начебто буде Лавров. Але в останній момент Путін може все змінити, тому що Москві треба буде якось перехоплювати ініціативу.
Можливі два формати.
Перший – у четвер зранку Росія оголосить перемир'я і доєднається до 30-денного припинення вогню. Після цього Москва відправить до Туреччини делегацію нижчого рівня.
Якщо перемовини будуть на рівні нижчих делегацій, Зеленському жодним чином не варто брати у них участі. Зустріч з якимось Лавровим не потрібна – це не його рівень, не президента країни.
Другий – Путін вирішує летіти до Туреччини. Були чутки, що сьогодні Трамп може зателефонувати Путіну, або навпаки, та обговорити це питання. Якщо Путін все-таки прилетить до Стамбулу, туди прибуде і Трамп. Після цього можуть бути зустрічі в форматі: Трамп-Путін, Трамп-Зеленський, Зеленський-Путін.
Станом на сьогодні, єдина перспектива, яку можуть дати можливі консультації чи перемовини, полягає в тому, що якщо вони розпочнуться, Росія матиме менше аргументів, щоб не приєднуватися до 30-денного перемир'я. Якщо представники Кремля вже сіли за стіл перемовин і начебто визнали Україну суб'єктом, тоді логічно буде припинити активну фазу бойових дій і про щось розмовляти.
Загалом на перемовинах Росія намагатиметься просунути свій наратив, щоб перемовини тривали паралельно з бойовими діями, як було в 2022 році. Але Україна, Європа і, здається, той же Трамп, хочуть спочатку встановити перемир'я, а вже потім проводити перемовини.
Ігор Рейтерович, політолог, політичний консультант, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку, спеціально для Главреда
Ігор Вячеславович Рейтерович - кандидат політичних наук, доцент кафедри парламентаризму
Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
У 1999 – 2002 рр. працював політичним аналітиком в Агентстві стратегічних досліджень і технологій «ВІКНА».
У 2003 – 2006 рр. обіймав посаду провідного політичного аналітика БФ «Співдружність», заступника головного редактора журналу «Національний інтерес», головного редактора «Короткого огляду інформаційного простору України».
Починаючи з 2006 року присвятив себе науковій та викладацькій діяльності. З 2021 року – доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.