Удари по Москві стають ближчими: Лакійчук - про доцільність ударів українською балістикою

Московський регіон ще з часів СРСР має окрему систему ППО дивізійного рівня, яку складно пробити. Тому далекобійні надзвукові засоби ураження — дуже важливі.

На тлі посилення повітряного терору РФ Україна дедалі активніше розширює лінійку власних засобів ураження для ударів по глибокому тилу ворога. Поява нових далекобійних рішень порушує питання не лише технічного паритету, а й зміни стратегії подолання російської ППО. Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», аналізує потенціал українського аналога ATACMS та пояснює, чому адаптація зенітних ракет може стати критичним кроком у демілітаризації російських регіонів. Докладніше про тактичні переваги та доцільність нових розробок — у авторському матеріалі.

Про заяву співзасновника Firepoint про те, аналоги ATACMS планують запускати по території Росії. Перш за все, це більше схоже на рішення на базі С-300 і С-400. Росіяни, коли обстрілюють Україну зенітними ракетами з комплексів С-300 і С-400 фактично застосовують так звану «вправу» зенітними ракетами по наземних цілях. Така практика існує у зенітників. Але вона неточна, тому що система наведення ракети призначена для ураження повітряних цілей.

Firepoint взяла цю ракету за прообраз. Тому що один із найскладніших і найдовших процесів у виробництві ракети — це її аеродинаміка, сама конструкція корпусу. Подейкують, що, на відміну від російської, її корпус із композиту — це теж плюс. Відповідно, змінили «начинку»: систему наведення та інші елементи, щоб адаптувати ракету для ураження наземних цілей.

Такий шлях у розробці дозволив провести проєктування у стислі терміни. Власне, коли йшлося про наш «Грім-2», там теж була інша концепція, але вона частково спиралася на напрацювання щодо зенітних ракет. Ідея також полягала у використанні вже наявних рішень. Цей комплекс, звісно, не такий складний, як «Грім». Пам’ятаєте, у 2018 році навіть показували пускові контейнери на параді. Тут же все максимально просто: платформа — якомога простіша, щоб швидше виробляти.

ATACMS — це швидкий мобільний комплекс на базі броньованої техніки. А варіант із ракетою FP-7 — це інше рішення. Хіба що їх можна порівнювати за дальністю польоту і можливістю доставити бойову частину.

Ви звернули увагу, що у росіян останні два тижні в Москві неспокійно? Не працює інтернет, усі нервують. Я навіть не уявляю, чого саме вони так злякалися. Адже це ще навіть не почалися бойові випробування, а всі вже знають, що це означає в умовах війни. Тобто коли замість стрільб по полігону стріляють по противнику, і всі розрахунки перевіряються в реальних умовах.

У будь-якому випадку росіянам додається проблем. З’являється ще один вид зброї, точніше — різновид ракет. І це великий плюс для України, тому що ефективність ударів по території противника визначається не якимось одним «вундерваффе», а комплексом засобів.

Чому росіяни завдають комбінованих атак по Україні, кли одночасно летить і балістика, і дрони, і крилаті ракети? Це складна операція, розрахована на перевантаження протиповітряної оборони. Балістика відволікає одні системи, крилаті ракети — інші, а в результаті частина засобів ураження досягає цілей. Я зараз дуже узагальнено пояснюю, але суть така: чим більше різних засобів, тим складніше їм протидіяти.

До слова, Сергій Шойгу нещодавно десь за Уралом проводив нараду, бідкався і фактично визнав, що «демілітаризація» України дійшла до рівня, коли в Росії не залишилося безпечних місць. Це, по суті, така собі вимушена «похвала».

Тим паче, що «безпечні відстані» вже значною мірою руйнуються навіть завдяки дронам. Але щоб дрони досягали цілей, потрібно проривати «вікна» у ППО. Є об’єкти з дуже потужною протиповітряною обороною — ешелонованою. Наприклад, Московський регіон ще з часів СРСР має окрему систему ППО, фактично дивізійного рівня. Пробити таку оборону на фінальній ділянці дуже складно. І тому далекобійні, потужні, надзвукові засоби ураження — дуже важливі. Я б не казав, що це одразу про досягнення паритету з противником, але це теж частина шляху, який ми проходимо.

Також це важливо з точки зору заміщення імпортних ракет. Бо зараз, наприклад, через ситуацію на Близькому Сході всі переживають, чи вистачить нам ракет від партнерів для Patriot, тому що є монополія іноземного виробника. Так само, до речі, як і з ATACMS. А тут ми отримуємо власні засоби ураження, які щонайменше доповнюють ті ракети, які нам важко отримувати від партнерів.

Якщо говорити ж про майбутні удари по московському регіону, де зараз багато дронових атак і певна паніка, то тут є питання доцільності. У нас не так багато засобів ураження, щоб витрачати їх на символічні удари — мовляв, вони б’ють по Києву, а ми по Москві. З тією кількістю ракет, яку ми маємо, значно важливіше уражати військові та критичні цілі.

І хоча в Москві та Московській області є багато підприємств військово-промислового комплексу — від Люберців і далі по всьому регіону — цілі там є. Але питання не в «знаковості» цілі, а в ефективності: кожна ракета має давати максимальний результат — не лише психологічний, а й військовий, який впливає на ситуацію на полі бою. А психологічний ефект — це вже «туман війни», невизначеність. Ворог знає, що ми можемо — і хай тремтить.