Поки Сили оборони нарощують удари по інфраструктурі на території РФ, дедалі гостріше постає питання доцільності публічних анонсів військових планів. Колишній очільник зовнішньої розвідки, генерал армії Микола Маломуж розглядає військово-політичні наслідки гучних заяв про дедлайни та терміни спецоперацій. Автор обґрунтовує важливість раптовості та комплексної взаємодії всіх родів військ, а також попереджає про те, як саме ворог адаптується та посилює оборону після подібних повідомлень. Публікуємо ключові думки автора.
Заява Зеленського про погодження сорокаденної операції щодо примушення росіян до миру передбачає посилення наших заходів з ураження стратегічних об’єктів на території Росії. Тому він більш жорстко ставить завдання щодо розширення та масштабування таких уражень.
Це і застосування новітніх засобів середньої дальності, і ударів дронами, і ударів по стратегічних аеродромах, зокрема по літаках Ту-95, Ту-160, Ту-22, які запускають балістичні й крилаті ракети. Це також стратегічні установки, ракети, що запускаються з платформ, з метою упередження ударів як по мирному населенню, так і по військах.
Зрозуміло, що це об’єкти військово-промислового комплексу, енергетичні об’єкти, об’єкти інфраструктури, і, відповідно, задіюються всі ресурси для того, щоб знецінити резерви ворога для фронту зашкодити поповненню військ.
Чому саме 40 днів? Зеленський, імовірно, обрав таку модель: за 40 днів можна згенерувати відповідні сили та засоби і завдавати ефективних ударів. Єдине, що ці питання треба розробляти набагато масштабніше, не тільки ставити завдання спецслужбам, а й залучати Збройні сили, тому що це основний наш фактор. Це і Сили спеціальних операцій, і Сили безпілотних систем, і Десантно-штурмові війська, і морська піхота - ті підрозділи, які виконують спеціальні завдання з нанесення ударів у глибину території Росії, у середню зону, по тилах, а також проводять спеціальні операції на конкретних об’єктах. Тоді це матиме ефект.
Тобто масштаби повинні бути у тисячу разів більші. Не можна обмежуватися одним сектором. І зрозуміло, що це не має бути прив’язано до якогось терміну у 40 днів, бо такого чіткого терміну не існує. Можливо, варто визначати період, виходячи з ресурсів і завдань, які ми маємо виконати, і тоді оцінювати наслідки.
Друга складова - не варто це надмірно озвучувати публічно. Інакше це вже виглядає як інформаційна операція: що президент ставить завдання послабити Росію, що вона не має ресурсів і що ми отримуємо перевагу. Але це радше військово-політичний формат.
Якщо ж говорити про комплексний підхід, який має бути реальним і несподіваним для ворога, то це можуть бути удари з різних напрямків, наприклад по Криму - одночасно по об’єктах інфраструктури, аеродромах, кораблях, системах управління, щоб створити для противника пастку. Але ще раз підкреслю: такі операції можуть проводитися лише в умовах повної таємності. Не так, як було у 2023 році, коли готували велику операцію в Запорізькій області, а інформація за кілька днів опинилася в Кремлі. Так не буває.
Тому подібні дії не слід озвучувати заздалегідь. Про них можуть доповідати виконавці після завершення, а президент - підбивати підсумки, що операцію завершено і досягнуто відповідних результатів.
Інакше, якщо результати не досягаються, це б’є і по військовому, і по політико-інформаційному виміру, бо демонструється невиконання поставлених завдань. Були вже випадки, коли у 2022 році оголошувалися завдання щодо звільнення півдня, Херсонської та Запорізької областей, і Росія сприймала це як сигнал, підтягувала сили, укріплення, так звані “зуби дракона” та «лінії оборони Суровікіна». Після цього можливості для швидкого просування зменшувалися.
Тобто якщо готуються операції, про них не говорять публічно. Можна лише створювати відволікаючі напрямки, а основний удар наносити там, де противник найменше очікує і де найслабші місця оборони. Тоді є шанс на розвиток успіху.
У нинішній ситуації стратегічно це виглядає не зовсім як чітка модель. Хоча зрозуміло, що президент прагне показати силу України і поставити цілеспрямовані завдання, але це не завжди формує системний підхід до реалізації.
Я ще раз підкреслюю: це має бути багатопланова, комплексна операція без попереднього інформаційного розкриття для всього світу, включно з противником.
Щодо реакції Росії: вона, ймовірно, підвищуватиме бойову готовність і реагуватиме навіть на загальні заяви. Наприклад, якщо десь у Курській області чи Білорусі з’являється інформація про можливі дії, ворог оперативно сприймає це як реальність і реагує. Тобто навіть загальні заяви про 40-денний період можуть насторожувати і мобілізувати його сили.
Водночас це стимулює підготовку контрзаходів і можливих контрударів по українській території. Тому противник у будь-якому разі адаптується і посилює оборону.
У підсумку я не бачу в цьому якоїсь спеціальної дезорієнтаційної операції. Це радше загальне завдання, яке не створює конкретного відволікання ворога від реальних напрямків ударів. Навпаки, він розуміє, що йдеться про нарощування зусиль.
Микола Маломуж, колишній очільник зовнішньої розвідки, генерал армії, спеціально для Главреду
Микола Григорович Маломуж (23 вересня 1955, Звенигородський район, Черкаська область) – український державний діяч, голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України. Голова Всеукраїнської Координаційної ради офіцерів та військовослужбовців, пише Вікіпедія.