Кожен народ має свою місію. Ось українці показують всьому світу, як не потрібно робити. Це - відповідальне завдання. Ті ж євреї в пустелі побудували місто-сад, показали, як потрібно діяти. А Україна увійде в підручники як країна, що показує, як не потрібно жити.
У цьому ніхто не винен. Кожен з нас повинен почати з себе: не давати хабарі, не перевищувати швидкість за кермом і т.д. Поступово щось почне змінюватися в країні.
Я не живу за принципами Радянського Союзу, і у мене все добре. І у мільйонів людей в цій країні, незважаючи ні на що, все прекрасно. Так, все гниє, купа ідіотів навколо, є олігархи і корупціонери... Хтось може реалізуватися в Україні, а хтось ні, хто не може - їдуть за кордон. У кого є мізки, ті переселяться в інші локації, а Україна в черговий раз піде під чиєсь зовнішнє управління і буде такий собі Свазіленд Східної Європи, з якого періодично лунатимуть нелюдські крики, які лякатимуть сусідів.
Це український парадокс: окремо тут багато цікавих і сильних особистостей, а разом - стадо баранів
Кожен повинен зрозуміти, що повинен робити те, що залежить від нього. Коли ми зрозуміємо, що повинні покладатися тільки на самих себе, як країна ми дико рвонемо вперед, тому що у нас багато ресурсів, і ми дуже креативний народ. А якщо ми будемо мавпами, які сидять на березі річки і чекають, коли повз пропливе труп Путіна, ми втратимо ще років 50. Не потрібно нічого чекати, адже час - це найдорожчий ресурс. 30 років Україна злила "в трубу", хоча окремі особистості досягли успіхів.
Це український парадокс: окремо тут багато цікавих і сильних особистостей, а разом – стадо баранів. У людей, які ледь ступили на Банкову, тут же з'являються луб'яні очі і слова про те, що народ їх не розуміє. Та всі ми розуміємо: все йде по колу, і кожна нова влада робить все те ж, що робили її «папєрєднікі».
Порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих, тобто, якщо хочете добре жити, гребіть. Не хочете – чекайте Байдена у блакитному вертольоті, який врятує від Путіна.