На тлі стрімкого розвитку безпілотних технологій армії НАТО стикаються з необхідністю перегляду традиційних підходів до ведення бойових дій. Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко аналізує досвід української операції «Вівальді», яка продемонструвала нові можливості застосування бронетехніки на сучасному полі бою. Експерт пояснює, які тактичні рішення забезпечили успіх операції та чому цей досвід важливий для західних армій. Публікуємо думку автора.
Операція «Вівальді» - урок для країн НАТО
У травні 2025 року в Естонії проходили міжнародні навчання Hedgehog, у яких брали участь українські підрозділи БПЛА, що продемонстрували найвищий рівень оперування FPV-дронами. Війська НАТО у протистоянні з українськими пілотами не змогли протиставити ефективну тактику, а навпаки, втрачали техніку десятками, провалюючи одне завдання за іншим.
Зокрема, під час одного з епізодів українські пілоти умовно вивели з ладу велике бойове угруповання за участю британської бригади.
А вже навесні 2026 року під час навчань Aurora 26 на острові Готланд у Швеції історія повторилася - підрозділи НАТО виявилися не готовими ефективно протистояти українським підрозділам і, в певному сенсі, втратили контроль над самим островом.
Ці та багато інших навчань продемонстрували неготовність НАТО воювати в умовах сучасної високодинамічної та високоадаптивної війни. Однак помилковим виявилося уявлення про те, що поразка західних військових полягала й у тому, що вони широко використовували бронетехніку, яка, на думку багатьох, втратила актуальність на полі бою.
Помилковість такого твердження підтвердила операція «Вівальді», про яку ми з кожним днем дізнаємося дедалі більше.
Справа в тому, що під час операції «Вівальді» Третій армійський корпус провів два механізовані штурми з виходом у тил противника.
Звісно, це було не класичне застосування бронетехніки, до якого ми звикли в минулому, особливо під час штурмових операцій російських окупантів.
Схожа концепція застосування бронетехніки зустрічалася під час Курської операції 2024 року, але тоді мобільність поєднувалася з інтенсивною роботою РЕБ. У випадку ж операції «Вівальді» комплекс заходів був значно розширений, як завдяки більш глибокому проведенню розвідувальної діяльності, так і роботі з протидії засобам ураження противника.
Крім усього іншого, бронетехніка оснащувалася додатковими захисними засобами, пасивним та активним захистом, а також екіпажами, які пройшли спеціальну підготовку.
Було приділено увагу й придушенню російських систем спостереження, а також зв’язку.
Це та багато іншого стало запорукою успіху операції «Вівальді», хоча, відверто кажучи, нічого нового з переліченого вище, впевнений, ніхто не почув. Різниця лише в тому, як Третій армійський корпус адаптував робочі формули в ситуації, коли йому необхідно виконувати бойові завдання в наступі проти супротивника, що значно переважає за чисельністю.
Командувач угрупованням бригадний генерал Андрій Білецький в одному зі своїх коментарів окремо зазначив: «Ці операції доводять, що маневрені дії бронетехніки залишаються можливими на полі бою, де дедалі більше домінують розвідувальні БПЛА, боєприпаси, що барражують, та високоточна зброя».
У нескінченній суперечці, під час якої вже зламано чимало списів, щодо актуальності бронетехніки на полі бою, аргументами скептиків завжди були приклади успішних розгромів на навчаннях військ НАТО невеликими силами українських підрозділів, з’явився потужний контраргумент, і назва його - «Вівальді».
Українські війська демонструють, як в умовах обмежених ресурсів, сил і засобів, навіть, здавалося б, на перший погляд, анахронізмів на полі бою, можна адаптувати їх і надати їм нову функціональність.
З огляду на те, що армії НАТО застрягли в минулому, не надто відірвавшись від періоду Холодної війни в питаннях застосування класичних сценаріїв у наступі та обороні, досвід «Вівальді» їм буде вкрай корисно вивчити та інтегрувати. В іншому разі Північноатлантичний альянс у якийсь момент може опинитися в ситуації, коли його розгромлять не під час навчань, а вже на реальному полі бою.
Коваленко Олександр народився 15 грудня 1981 року в Одесі. Закінчив Одеську Академію зв'язку ім. Попова. З 2014 року бере активну участь у протидії агресії Росії проти України. Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний опір". Провідний експерт Українського Центру дослідження проблем безпеки. Український політичний і економічний блогер під ніком "Злий одесит".