Атмосфера і результат візиту Володимира Зеленського до Франції показали, що у відносинах Києва і Парижа наразі спостерігається дуже позитивна динаміка. Поїздка мала на меті декілька цілей. По-перше, участь в офіційних урочистостях необхідна для підтримки і зміцнення партнерських зв'язків. По-друге, візит важливий у плані посилення співпраці і зі США, адже президент провів зустріч не лише з Еммануелем Макроном, а й із Джо Байденом. Зеленський також виступив і перед депутатами Національної асамблеї Франції, його слова викликали емоційну та позитивну реакцію.
Зміцнення двосторонніх партнерських відносин між Україною та Францією, ймовірно, було головною метою. Це особливо важливо в контексті протистояння України російській військовій агресії. Франція підтвердила свою підтримку, яка позначилася в наданні нового пакету допомоги та підписанні низки угод: про постачання винищувачів Mirage, навчання українських військових на території Франції та спільних проєктів в оборонній промисловості. Візит Зеленського можна назвати дуже результативним.
Поїздку Зеленського до Франції не слід розглядати в контексті того, що Париж відіграє вагому роль у таких процесах, як інтеграція України до Євросоюзу і НАТО.
Питання вступу до ЄС рухається: були ухвалені принципові рішення про надання Україні статусу країни-кандидата і початок перемовин щодо європейської інтеграції. Наразі вирішується технічна проблема у вигляді політичної перешкоди - традиційного опору Угорщини. Будапешт чинить опір проведенню процедурної конференції наприкінці червня, в рамках якої має визначитися рамка перемовин. Це потрібно для запуску перемовин за трьома десятками різних напрямків між Україною та ЄС. І Угорщина все це гальмує. Але рішення все одно буде, питання лише в тому, коли це станеться: якщо наприкінці червня, то перемовини почнуться, ймовірно, влітку або восени. Або рішення з'явиться трохи пізніше.
І Франція тут жодним чином не може допомогти Україні. Звичайно, в теорії Макрон міг би, як Шольц, провести якісь особливі перемовини з Орбаном за чашкою кави. Але особливих стосунків між Макроном і Орбаном помічено не було, тож у розв'язанні технічної і почасти політичної проблеми французький президент навряд чи буде помічником. У цій ситуації можна було сподіватися хіба що на вплив на Орбана прем'єр-міністра Італії Мелоні. Вона ідеологічно близька до Орбана, є особливі стосунки, тож Мелоні й могла б якось вплинути.
Але вплив Франції тут за великим рахунком і не потрібен, адже інтеграцію України підтримує сам Євросоюз і Єврокомісія, очільницею якої, найімовірніше, залишиться Урсула фон дер Ляєн - активна прихильниця України в ЄС. За євроінтеграцію України виступає і більшість європейських країн. Прямий противник на сьогодні - лише Угорщина. Тому нам потрібно думати не про вплив того ж Парижа, а про тактику подолання постійних критичних спротивів з боку Угорщини.
Що стосується просування питання вступу України до НАТО, то тут усе впирається в проблему Білого дому. Нам потрібно добитися зміни позиції президентської адміністрації. Перспектива вступу до НАТО залежатиме від того, коли і на яких умовах закінчиться війна. Доки триває війна, до Альянсу нас не приймуть, щоб не спровокувати бойові дії між НАТО і Росією.
Нам потрібен не протекторат Франції, а нарощування військової підтримки України. У питанні допомоги Париж досі поступається, наприклад, Берліну, який за цим показником лідирує. Франція ж перебуває наприкінці першого десятка країн, які нам допомагають. І ось над посиленням допомоги від Парижа нам і треба працювати.
Якщо говорити про припущення і прогнози щодо того, що Франція відправить свої війська до України, це, на мій погляд, фантазії. Адже Макрон напряму не обіцяв цього зробити. Риторика і конкретні дії Макрона нетотожні, і тому можна навести безліч прикладів. Макрон прагне стати новим європейським Черчиллем, лідером формування єдиної системи безпеки Європи. Загалом, нам потрібно підтримувати таку риторику Макрона і працювати з ним, що і робить президент Зеленський.
Коаліція інструкторів, яку запропонував Макрон - це напрямок, над яким можна попрацювати. Але ж інструктори і війська на території України - не одне й те саме. Воювати за нас ніхто не буде, тому що це ризик прямого військового зіткнення НАТО з Росією. Проти виступлять США і ціла низка європейських країн. А от розширювати військову і політичну співпрацю між Україною і Францією необхідно. Зараз Макрон виявляє такий інтерес, і це потрібно максимально використовувати.
Зазначу і важливий момент щодо винищувачів Mirage, які Франція має передати Україні. Париж уже пропонував Києву літаки, але їх не брали, бо сподівалися на постачання F-16. Проте поставки затягнулися. Політичне рішення було ухвалено ще рік тому, на саміті Великої сімки. Були рішення окремих країн, початок навчання українських фахівців з кінця минулого року. Але поки що жоден F-16 в Україну так і не прибув.
І ситуація сьогодні, коли Росія має велику перевагу в повітрі, стала сигналом, що зараз потрібно використовувати всілякі джерела постачання авіації. Поки невідомо, скільки літаків Mirage ми отримаємо, але нам, очевидно, потрібна зброя. Якщо дають, треба брати. Провести навчання, подумати, як можна ефективніше використовувати ці літаки. До того ж в угоді зацікавлені обидві сторони. Франції вигідно просувати свою оборонну продукцію, як фактор впливу, а нам це важливо для зміцнення відносин з Парижем.
Наскільки я розумію, у Mirage є низка важливих якостей для нинішньої війни. Літаки можна використовувати для запуску керованих авіабомб, а також ракет повітря-земля і повітря-повітря. Звичайно, є свої нюанси і в питаннях технічного обслуговування, як із тими ж F-16. Застосування Mirage не принесе переломів у війні, але нам потрібні винищувачі, тому їх потрібно брати. Зараз немає вибору, треба використовувати зброю, яку дають.
Фесенко Володимир (8 листопада 1958, Лозова, Харківська область) - український політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента". Лауреат премії "Celebrity Awards 2020" в номінації "Політолог року", пише Вікіпедія.
Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень Пента, спеціально для Главреда