Поки війна РФ проти України затягується, у самій Росії поступово змінюються суспільні настрої та баланс між владою, елітами й різними групами прихильників режиму. Політичний аналітик Вадим Денисенко аналізує, чому підтримка Путіна може почати знижуватися, як трансформується російська опозиція та чому Кремль дедалі більше спиратиметься на репресії й контроль. Докладніше про можливі політичні процеси в РФ до кінця 2026 року — у матеріалі.
Не про парад. Росія-2026: як будуть розвиватися політичні процеси
Зараз, за моїми особистими спостереженнями, в Росії відбувається два тектонічних зсуви:
1. Практично всі в Росії усвідомили і артикулюють одну важливу тезу: війна триватиме доти, доки живий Путін. Це важливий зсув в свідомості на фоні того, що війна є непопулярною, є страх мобілізації і очікування нової війни в Балтиці.
2. Цей транзит, якщо ширше, іде наступним чином: нас всі бояться (2021) - ми швидко переможемо (2022-24) - щось іде не так (2025) - війна буде тривати стільки, скільки буде живим Путін (2026). Далі йде розвилка - або народ ламають або він починає отримувати певну субʼєктність. Що важливо, цю субʼєктність відчувають завжди еліти, які також можуть дещо по-іншому почати себе поводити.
3. Разом з цим відбувається транзит частини лоялістів та індиферентних в сторону опозиційності до Путіна. Я вважаю, що до кінця 2026 року ми будемо мати ситуацію 50 на 50 в питанні підтримки Путіна. Останні вибори Путіна показали, що рівень його реальної підтримки склав 71-72% (ми тоді робили нашу соціологію). Це пікове значення його реальної підтримки. Іншими словами, в Росії приблизно третина населення плюс-мінус є опозиційною до Путіна. до кінця 2026 року, повторюся, якщо виходити із сьогоднішніх вводних, реальна кількість прихильників і противників Путіна зрівняється. Точніше, ця модель буде умовно такою: 50% за, 40% проти і 10% говоритимуть, що вони поза політикою. Як виглядатиме ця опозиція? Вона буде розділена між лібералами та ура-патріотами.
4. Вже зараз влада спробує купити ура-патріотів участю в політиці. Вже є напівофіційна заява про те, що 20% думи буде віддано учасникам війни. Більше того, Єдина Росія не забирає на себе монополію на ветеранів, а самі ветерани пройдуть через різні партії, проте, без створення партії ветеранів. І найголовніше: говорити про те, що це каналізує перехід ура-патріотів у потрібний для влади формат поки зарано. Система не готова до повернення мільйона людей з армії. І поки, весь цей процес - це війна між Кірієнком (відповідальний за всю внутрішню політику) та Білоусовим (міністр оборони) за те, хто буде головним по ветеранам. Білоусов тут, безумовно, не самостійна фігура, а просто фронтить групу силовиків, які хочуть обмежити роль Кірєнка у внутрішній політиці. Думаю, в результаті, Путін якісь повноваження забере в Кірієнка, але залишить систему внутрішнього конфлікту між цими гравцями. Але, що важливіше: ця модель, як мінімум, на цьому етапі не усуває широкої опозиційності до Путіна і не дозволяє, поки що, маргіналізувати велику частину ура-патріотів. Їм буде тісно в межах нинішньої політичної моделі, яка буде реалізована в наступній Думі з мінімальними косметичними правками. Більше того, як би це парадоксально не звучало, але лише мінімальна частина ура-патріотів хоче безкінечної війни Путіна.
5. Ліберали несподівано отримали нове обличчя: Боню. І, схоже, влада спробує і надалі їх маргіналізувати страхом та бонями. Але минулі вибори показали шалений запит навіть на нікому невідомого кандидата в Президенти і друга Кірієнка Надєждіна, якого влада змушена була зняти з виборів.
Звичайно, зараз ніхто не дасть створити ліберальну партію. Але ці люди навчилися жити паралельно з владою і будуть чекати свого часу. Новонавернені ліберали-опозиціонери будуть такими ж тихими, як і їх старші товариші. І чекатимуть свого часу.
6. Як би це парадоксально не звучало, але смерть режиму багато в чому буде залежати від того, чи обʼєднаються ці дві опозиції в якійсь розумній перспективі.
7. Режим не може не реагувати на все те, що зараз відбувається внизу. При цьому єдина форма реакції, яку розуміє режим - закручування гайок і репресії. А це в свою чергу, прискорить розрив між народом і владою. При цьому, нам варто розуміти: зменшення підтримки Путіна не означає, що народ готовий до поразки в тому значенні, як вони її розуміють.
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, керівник аналітичного центру Ділова Столиця, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.