Росія дозволила собі жорсткий випад проти Пекіна. Зустріч зі спецпредставником Китаю по Україні Лі Хуеєм відбулася на найнижчому рівні. З ним зустрівся всього лише заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін, який не може говорити нічого крім протокольних речей. Причина такої неповаги - певне охолодження стосунків з Піднебесною на фоні складнощів з розрахунками, викручуваннями рук бізнесу і, що також важливо, на фоні того, що Китай не зможе достойно відповісти.
Пекін переживає не найкращі економічні часи, а тільки завдяки дешевим енергоресурсам в 2023 Росія «прокредитували» китайців не менше ніж на 25 млрд доларів. Так, Китай - покупець останньої надії для росіян, але й уявити собі, що Китай на кілька місяців вирішить зупинити імпорт російської нафти чи деревини - нереально.
Справді, Китай може диктувати тактичні умови, але стратегічно, Китай ще не готовий до «показових виступів». Більше того, Москва прекрасно знає: для Пекіна важливо залишити Росію в межах своїх інтересів, а для США найважливіше відірвати Москву від Пекіна. І зараз у Росії, як нареченої з двома ухажорами, зоряний час.
Саме тому Кремль вирішив показати зуби. Ціль цього демаршу складається з кількох аспектів: по-перше, вирівняти економічну ситуацію по розрахунках, по-друге, схилити Пекін передавати технології, а не лише товари. І, найголовніше, спробувати схилити Пекін до російської формули миру. Поки ми не розуміємо, як будуть розвиватися події. Але точно, розпочалася гра. Китай точно займе вичікувальну позицію, Росія буде шантажувати Захід скочуванням в сторону Піднебесної.
Але ми маємо розуміти: бажання-максимум для Росії - повернутися до диверсифікації між Сходом і Заходом. І гра тут буде вестися в тому числі на африканському полі, в Латинській Америці (поки ми не розуміємо, чого (не)добився Патрушев в ході свого латиноамериканського турне і, звичайно ж в Азії. Для Пекіна нинішня ситуація також важлива, адже всі країни, які отримують щедрі кредити від Китаю шукають альтернативу, в тому плані, щоб не стати заручником одного гравця.
Росія не має ресурсів, для того, щоб замінити Китай, але вся її зовнішня політика останніх років - це політика мальчіша-плохіша, який може нагадити. І не треба недооцінювати цю роль (Вагнер, під керівництвом генерала Євкурова, відновив всі свої позиції в Африці, АЕС в Буркіна Фасо псує гру Пекіна і т.д). Звичайно, всі ці речі не потрібно перебільшувати, тут я пишу про ідеальні для Кремля сценарії і вони зазнають значних трансформацій. Просто ми не повинні мати рожевих окулярів щодо залежності Росії від Китаю.
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, бізнесмен, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.