Поки Брюссель шукає юридичні важелі для обмеження впливу угорського вето, Угорщина готується до найзапеклішого протистояння останніх десятиліть. Цей аналіз присвячений реальним шансам опозиції на перемогу та ризикам того, що зміна прізвищ у кабінетах не призведе до фундаментального перегляду антиукраїнського курсу. Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, пояснює, чому нові політичні лідери Угорщини можуть виявитися лише «європеїзованою» версією чинної влади. Докладніше про те, чи варто Україні чекати на «вікно можливостей» та як ЄС готується до сценарію політичного шантажу — у матеріалі.
Останні соціологічні опитування в Угорщині дають суперечливу картину, тому говорити про однозначну перевагу тієї чи іншої політичної сили наразі зарано. Попри те, що опозиційна партія «Тиса» демонструє зростання підтримки й у деяких дослідженнях навіть випереджає партію «Фідес» чинного прем’єра Віктора Орбана, це ще не означає гарантовану зміну влади.
За розрахунками угорського дослідницького центру 21 Kutatóközpont, «Тиса» може набирати близько 48%, тоді як політична сила Орбана, «Фідес» — приблизно 44%. Насправді є ще одна політична сила, яка посідає третє місце — це «Наша Батьківщина». Вона є правоцентристською політичною силою, схильною до союзів з Віктором Орбаном. У результаті саме разом із нею Орбан може сформувати парламентську більшість.
Крім того, є близько десятка округів, які потенційно може виграти «Тиса». Однак у цих округах існує значний відсоток виборців, які не довіряють ані «Тисі», ані «Фідес». Також на політичному полі присутні інші сили, зокрема «Демократична коаліція», а також сатиричний політичний проєкт — Угорська партія двохвостого пса. Це гумористична сила, яка висміює всю політичну систему країни. За неї часто голосує молодь, особливо в Будапешті, радше «по приколу», ніж із серйозних політичних мотивів. Саме цих голосів може не вистачити «Тисі» для перемоги. Тому не виключено, що після виборів більшість сформує саме Орбан, і він знову стане прем’єр-міністром, навіть якщо формально за відсотками переможе інша сила.
Саме тому не варто повністю списувати Орбана з політичної арени. Існує значна загроза збереження ним влади через коаліцію, навіть без монобільшості. Він неодноразово доводив свою ефективність у переговорах і вміння утримувати домовленості з політичними союзниками, тому з ним можуть домовлятися.
А у разі його повернення для Європейського Союзу можуть настати складніші часи. Постане питання, як взаємодіяти з ним, зокрема щодо обходу права вето не лише в українському питанні, а й у сферах енергетики, оборони та інших напрямів.
Теоретично в Європейського Союзу є інструменти для обмеження впливу Угорщини. Наприклад, шляхом змін у процедурних механізмах можна передавати частину рішень від рівня Ради ЄС до комітетів, що дозволяє обходити блокування. Крім того, можливе внесення змін щодо обмеження політичної участі Угорщини, що стане показовим кейсом покарання для ЄС, на який гіпотетично можуть піти. Для того, щоб інші країни, зокрема Словаччина, Польща чи Італія розуміли наслідки подібної політики. Заблокувати фінансування та субвенції, побавити права голосу, не дати можливості брати участь у процесах формування політики, заблокувати участь у комітетах.
Це складно і вимагає політичної волі. Багато держав-членів, спостерігаючи за можливим «покаранням» Орбана, можуть проєктувати цю ситуацію на себе, тому не всі будуть готові підтримати жорсткі рішення. Втім, теоретично інструменти для обмеження його впливу в Європейському Союзі все ж існують.
Найцікавіше те, що в Україні існують завищені очікування від можливої перемоги «Тиси» Петера Мадяра. Часто вважають, що партія «Тиса» є проукраїнською, однак це не зовсім відповідає дійсності. Насправді Мадяр використовує подібну до Орбана риторику, лише одягає її у єврошати, уникає різких заяв і прямих звинувачень, але він буде продовжувати недружню політику щодо України. Буде достатньо складно щось йому заперечувати в європейському контексті, оскільки це говоритиме не антиєвропейський Орбан, а проєвропейський Мадяр, який просуватиме той самий порядок денний щодо України.
І покарати Мадяра буде важко, якщо не неможливо. Він цілком може зайняти позицію критики України, зокрема щодо обсягів фінансової допомоги, аргументуючи це ризиком «роззброєння Європи» — і це, власне, слова самого Мадяра. Тому я не очікую, що Будапешт після перемоги Мадяра розвернеться в наш бік на 180°. Цього не відбудеться, можливі лише певні коригування.
Нам доведеться шукати певний модус відносин. Може з’явитися вікно можливостей, коли Київ і Будапешт зможуть порозумітися з окремих питань, але це вимагатиме від нас певних поступок. Йдеться, зокрема, про питання мови, культури, прав національних меншин тощо. Також важливими залишаються економічні питання, зокрема транспортування нафти, від яких ми не зможемо просто відмовитися.
Тому доведеться шукати рішення і якось реагувати на ці виклики. Мадяр, найімовірніше, не відмовиться від нафтопроводу «Дружба» та російської нафти, попри свою нинішню риторику. Відповідно, потрібно буде знаходити переговорні точки: десь іти на поступки, а десь — відстоювати власну позицію.
У підсумку необхідно буде поступово виводити відносини з нинішнього глухого кута, адже за Орбана будь-якіможливості для порозуміння фактично відсутні. Водночас із Мадяром певне, хоч і обмежене, вікно можливостей для діалогу все ж існує.
Якщо ж знову переможе Орбан і його партія, тоді наступним кроком, очевидно, стане спроба Європейського Союзу обмежити право Угорщини на голосування та використання вето. У відповідь Орбан буде ескалювати ситуацію і підвищувати ставки. Він може ініціювати нові антиукраїнські кроки, блокувати ініціативи Брюсселя та піти на відверту конфронтацію. На початку нового політичного циклу, маючи сильний мандат, він активно використовуватиме протистояння з Брюсселем.
Також він може заявляти про недієздатність Європейського Союзу і НАТО, а іноді навіть порушувати тему можливого виходу Угорщини з ЄС, особливо у разі загострення безпекової ситуації в Європі, наприклад, на Балтиці, а ЄС не зможе захистити умовну Естонію. Тому можливі різні сценарії розвитку подій.
Крім того, очевидно, загостриться пропагандистська кампанія, і на Угорщину почнуть орієнтуватися правопопулістські сили в Європейському Союзі. Угорщину підтримує Трамп і MAGA, що посилюватиме його позиції. У цьому контексті його можуть сприймати як один із центрів формування нової політичної конфігурації Європи. Тобто є безліч конфігурацій, які можуть спрямувати Європу на черговий айсберг.
Щодо можливого виходу Угорщини з Європейського Союзу, то Орбан буде радше грати на темі можливого виходу з Європейського Союзу, використовуючи умовний «Huxit» як інструмент тиску. Адже реальний вихід із ЄС після проходження всієї процедури для нього — це швидше мінус, ніж плюс.
У такому разі він втратить значні фінансові ресурси. Йдеться про європейські субсидії та допомогу, які підтримують угорський бюджет. Оскільки країні необхідно покривати соціальні видатки, значною мірою це робиться за рахунок субсидій ЄС. Вихід означатиме втрату цих ресурсів, і тоді постане питання: де їх шукати? Потенційно — у Китаю чи Росії, але чи зможе Угорщина отримати достатнє фінансування з цих джерел — велике питання.
Тому для Орбана вигідніше зберігати членство в ЄС, водночас тиснути на Брюссель і торгуватися, ніж шукати альтернативні джерела фінансування. Він використовуватиме риторику виходу як засіб шантажу, але не як реальний план дій.
Водночас, якщо Європейський Союз зіткнеться з серйозною внутрішньою кризою або викликами, на які не зможе ефективно відповісти, тоді Угорщина теоретично може стати однією з перших країн, що розглядатиме можливість виходу.
Щодо Мадяра, то навіть за умов проєвропейської риторики він може діяти інакше на практиці. Він може заявляти про «новий початок» у відносинах із Європейським Союзом і спільні цінності, але під час голосувань орієнтуватися не на мейнстримні політичні сили, як-от Європейська народна партія, а більше солідаризуватися з правими або ультраправими силами, наприклад із консервативними політичними гравцями в Польщі, а не з такими країнами, як Німеччина чи Франція.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреду
Віталій Кулик (22 вересня 1976, Київ) - український політичний експерт, колишній головний консультант Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО. З 1998 року і по сьогодні - директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.