Таких загострень у минулому було досить багато: звідси пішла і фраза про "останнє китайське попередження".
Але рано чи пізно воно таки стане останнім і без лапок.
Початок формування Глобального Євразійського Острова у складі Китаю, РФ, Ірану та КНДР є одним із найбільш нищівних провалів адміністрації Байдена і держсекретаря Блінкена.
Так, це не Ніксон - Кіссінджер.
Про формат Глобального острова можете прочитати в моїх статтях.
Цей формат небезпечний ще й тим, що він починає працювати як геополітичний магніт.
У В'єтнамі друга за короткий час відставка президента країни: офіційно - за корупцію, неофіційно - за проамериканський курс.
Індія не просто так бере участь у БРІКС, хоча вона є єдиною ставкою Заходу у великій геополітичній грі в Євразії.
І якщо ця ставка не зіграє, то гейм овер, зливаємо воду.
Пакистан формально має статус союзника США поза НАТО.
А в реальності запускає з Китаєм масштабний проект китайсько-пакистанського транспортного коридору і віддає в концесію Китаю свій порт Гвадар.
В Афганістані Китаю вдається з талібами робити за допомогою м'якої сили те, що американцям не вдалося за допомогою жорсткої.
Нещодавній саміт Сі Цзіньпіна з лідерами країн Центральної Азії - це теж формат Глобального Острова.
Туреччина дозволяє собі різку антиізраїльську риторику і торговельну блокаду, бо також стає частиною другого проєкту Нового шовкового шляху.
Навіть у Південній Кореї починають посилюватися політичні фракції "взаємодії з Китаєм".
По суті, в активі у США залишається тільки вестернізована Азія (Тайвань, Південна Корея і Японія), острівна Азія (Індонезія, Філіппіни) і країни Британської співдружності (Австралія і Нова Зеландія).
США втрачають Азію в глобальному масштабі, хоча індо-тихоокеанський регіон є ключовою зоною американських стратегічних інтересів (індо-тихоокеанська стратегія Байдена 2021 року).
Зрозуміло, що це все тенденції, що зароджуються, багато чого можна змінити, переналаштувати.
Але якщо наявна динаміка збережеться, через 10 років буде пізно.
Ось чому вкрай важлива зміна адміністрації в Білому домі.
Зміна не в частині персоналій, а підходів і стратегій.
Для світової історії - це точка біфуркації.
Уперше за останні 500 років з моменту великих географічних відкриттів, сухопутні імперії (телуріати, телур - земля) можуть перехопити глобальне домінування у морських імперій - таласатів (талас - море).
І це буде зовсім інший світ.
До речі, саме цими процесами викликана і криза лібералізму у світі.
Ліберальна держава - "кочовий бандит" як генератор глобального керованого хаосу поступається авторитарній державі ("стаціонарному бандиту"), що несе стабільність і впорядкованість.
За Карлом Шміттом - це протистояння імперіуму (суверенітет, економічний націоналізм, консервативна антропологія) і домініуму (зовнішнє розмивання суверенітету за допомогою міжнародного права і наднаціональних надбудов, модель відкритої економіки і транскордонна трансгуманна антропологія).
Вибори у США - це, до речі, теж аналогічне протистояння.
США як окрема світ-система поєднує в собі всі ці суперечності як у мікрокосмі:
Внутрішні штати як національний імперіум і штати на океанських узбережжях як транснаціональний домініум.
Націоналізм проти глобалізму.
У своїх витоках - це протистояння морських піратів і торговців, які створили лібералізм, і осілих, сухопутних континуумів, які створили авторитаризм.
До речі, в Україні поєднуються два цих ментальних коди (анархокапіталізм козаків) і "стаціонарність та потяг до впорядкування у "гречкосіїв".
Тобто одночасно тяга до мінімізації держави і сильної руки.
І ця ментальна дихотомія гальмує сильніше, ніж відмінності за мовою і вірою.
Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.